| |
Як олень той, що загнаний в болото,
Зацькований собаками в лісах,
Боролися там відділи піхоти,
Кіннота йде за ними по слідах...
Паде з утоми військо по дорозі,
Не в силі кріса вдержати в руках,
А босі ноги пухнуть на морозі,
Кривавлять рани в драних сорочках.
І бій кипів... І сил вже не ставало,
За полком полк ішов ворожих сил...
І крикнув хтось: "У нас нема набоїв!"
Зполудня втихло і впав останній стріл.
Загнали їх, забрали від них зброю —
Вірних синів святої боротьби.
І впав наказ: "Ви власною рукою
Копайте тут самі собі гроби!"
Потомлені, знеможені, побиті,
Копали враз могили на полях...
Під оклик, гомін, крик несамовитий
Московських військ, все стало у рядах.
"Готова вже могила всім єдина" —
Промовили. А відповідь дав кат:
"Ось вам Соборна Вільна Україна,
Для вас нема, соборників, пощад!"
"А коли хтось із вас складе присягу,
Що буде вірним вік-по-вік Москві,
І відречеться нині свого стягу,
Той буде вільний і щаслив тоді".
В холодну днину серед снігу, мряки,
Над сніжним гробом, що на них чекав,
Мовчало триста шістдесят юнаків,
Ніхто не зрадив, ласки не благав.
І впав наказ, клекочуть скоростріли,
Юнацтво стелиться мов та трава,
І труп за трупом падає в могилу,
А скоростріл клекоче не вгава.
З великої некритої ще ями
Несуться зойки ранених і зов.
І хтось грозив кривавими руками;
"Ми нині гинем, завтра кров — за кров!"
Хтось вечером закопував могилу,
І бачив, як один стрілець вмирав,
І говорив до другого на силу,
Ти смертію життя народу дав.
Пливуть роки від року, аж до року,
Співає пісню все новий кобзар,
І оспівує у піснях народу
Кривавий, ще не помщений Базар. Поділитись сторінкою: 
| |
