Євген Маланюк

Біографія

Євген Маланюк (1897-1968) – видатний український поет, публіцист, літературний критик, один із найяскравіших класиків української літератури XX ст., народився у селищі Архангород, яке розташовувалося над річкою Синюхою Херсонської губернії (нині – містечко Новоархангельськ Кіровоградської області).

Його батько – Филимон Васильович – працював учителем, а згодом – повіреним у містечковому суді, захоплювався просвітницькою діяльністю, співав у церковному хорі, друкувався у різних часописах. Мати Євгена Маланюка – Гликерія Яківна була донькою військового Стоянова, чорногорця на землях Нової Сербії, яку було засновано ще за часів російської імператриці Катерини ІІ.

З історії відомо, що Євген Маланюк навчався в Архангородській початковій школі та відзначався блискучими знаннями, а згодом, у 1906-1914 рр. продовжував здобувати освіту в Єлизаветградському земському реальному училищі, що значно розширило його світогляд, пробудило в ньому творчі здібності та любов до літератури і театру. У 1914 р. – вступив до Петербурзького політехнічного інституту, але на заваді стала Перша світова війна. Упродовж 1914-1916 рр. Євген Маланюк став курсантом у Київській військовій школі, яку закінчив у 1916 р., отримавши звання офіцера. Пізніше він став начальником кулеметної команди другого стрілецького полку на Південно-Західному фронті у роки Першої світової війни. У 1917 р. його відпустили додому у зв'язку зі смертю батька (мама померла ще раніше), в тому ж році його чекала демобілізація з російської армії, участь у творенні УНР, служба у чині старшини у Генеральному Штабі України. Пізніше він став ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, командувача Наддніпрянською армією УНР. У 1918 р. виконував функції оберстаршини оперативного відділу Головного управління Генерального штабу Української держави, пізніше – ад'ютанта начальника штабу Дієвої армії УНР. З кінця 1919 р. перебував у польському полоні у місті Рівне.

Згодом, у 1920 р. разом з іншими інтернованими захисниками Української Народної Республіки Євген Маланюк потрапив до таборів для інтернованих (табір для військовополонених) у Польщі. Пізніше, у 1922 р. разом із українським поетом Юрієм Дараганом він заснував журнал "Веселка", в якому і сам почав друкувати свої твори. Згодом, у 1923 р. виїхав до Чехословаччини, де закінчив Подєбрадську академію, отримав диплом інженера і працював інженером-гідротехніком.

Після закінчення Другої світової війни Євген Маланюк виїхав у Західну Німеччину, де увійшов до складу МУРу (Мистецького українського руху), а згодом, вже у 1949 р. – переїхав до США. У 1958 р. він став почесним головою об'єднання українських письменників "Слово". У лютому 1968 р. письменник помер від серцевого нападу у передмісті Нью-Йорка, знайшли його день пізніше у кімнаті в позі молитви, помер на ходу, похований на православному цвинтарі святого Андрія Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

Досить різноманітною є творча спадщина Євгена Маланюка. Його збірки поезій та есе були видані у багатьох містах Європи та Америки: "Стилет чи стилос" (Подєбради, 1925), "Гербарій" (Гамбург, 1926), "Земля й залізо" (Париж, 1930), "Земна мадонна" (Львів, 1934), "Перстень Полікрата" (Львів, 1939), "Вибрані поезії" (Львів, Краків, 1943), "Влада" (Філадельфія, 1951), "П'ята симфонія" (Нью-Йорк, 1953), "Поезії в одному томі" (Нью-Йорк, 1954), "Остання весна" (Нью-Йорк, 1959), "Перстень і посох" (Мюнхен, 1972), вже посмертна, та деякі інші. Відомо, що у 1962 і у 1966 рр. Євген Маланюк упорядкував 2 томи своїх літературознавчих, культурологічних та історіософських статей, есе та нарисів, які вийшли у світ у видавництві "Гомін України" в Канаді (Торонто, 1962, т.1 і 1966, т.2). Ці свої прозові твори письменник видає під назвою "Книги спостережень". Саме тут він виступає мислителем і дослідником-аналітиком. Наскрізна тема у його творчості – це Україна, її культура, історія та мистецтво, дослідницькі статті присвячено класичній літературі, митцям-емігрантам та письменникам України радянської епохи.

Справа у тому, що все своє життя в еміграції Євген Маланюк стежив за подіями на окупованій батьківщині, за процесом літературного відродження 20-тих років XX ст. і його розгрому у 30-тих роках XX ст. У свій час він був провідним поетом, тож мав великий вплив як на еміграції у Західних Українських землях, так і в УРСР., де комуністична преса його весь час звинувачувала в "українському фашизмі". Стиль його поезії формувався під впливом панівних у той час у його поколінні емоцій гніву за століття бездержавності і пригноблення української нації, за поразку держави і подальшу трагедію окупації України Москвою. Причому цей гнів був звернений не лише проти зовнішніх ворогів, але також і проти внутрішніх слабостей, які письменник вбачав у комплексі "малоросійства" та браку національно свідомості і самодисципліни.

Багато дослідників відносять творчість Євгена Маланюка до Празької літературної школи, визначальними рисами якої є історіософія та міфологічність. Поети Празької школи закликають не лише до збройної, але також і до духовної боротьби за Україну. Подібний заклик можна також відчути і у поезії Євгена Маланюка. Поет розпочинав свою творчу діяльність у двох течіях: необароковій (Павло Тичина, Микола Бажан) і парнасистській (Максим Рильський, Микола Зеров, Павло Филипович). Хоча у його творчості переважає енергійний ямб і класицистичний ритм та певна зорова пластичність образу, дослідники стверджують, що все ж у царині поетики Євген Маланюк – у переважній більшості своїх творів хитається між символізмом і бароко (чи то – романтизмом). Він вільно використовував художні засоби та засоби класичної поетичної мови, його виваженість поєднувалася з емоційністю та з пристрасністю, а символізм є однією з особливостей поетичного мовлення Євгена Маланюка.

Центральною ідеєю творчості визначного українського поета є ідея утвердження державності України. У творенні образу України Євген Маланюк звертається до образу України як місця зустрічі Сходу і Заходу, у зв'язку із чим українська земля упродовж багатьох років залишалася об'єктом, а не суб'єктом історичного процесу. На його думку, у майбутньому з'явиться провідник України, який зуміє поєднати державний досвід Івана Мазепи, дипломатію Пилипа Орлика та світогляд Тараса Шевченка, у зв'язку із чим Євген Маланюк розвинув цілу комплексну теорію "мазепинства" як явища в історіософії України.

На Кіровоградщині, звідки родом цей видатний поет, рішенням обласної ради від 19 квітня 2002 р. було засновано обласну літературну премію ім. Євгена Маланюка, це творча відзнака, якою нагороджують літераторів Кіровоградської області за високохудожні твори, які спрямовані на ствердження державотворення та збагачення історичної спадщини народу. Ця премія встановлюється у 3 номінаціях: художня література, літературознавство і публіцистика та переклад (з української мови на інші, з інших мов на українську). Вручення відбувається кожного року до 2 лютого – дня народження Євгена Маланюка.