Микола Платонович Бажан

надав Микола Рудаков

Біографія

Українська радянська енциклопедія.

БАЖAH Микола Платонович [н.26.ІХ (9.Х) 1904, м. Кам'янець-Подільський, тепер Хмельницької обл.] — український рад. поет, громадський діяч, академік АН УРСР (з 1951), засл. діяч мистецтв Груз. PCP (з 1964), нар. поет Узб. PCP, Герой Соціалістичної Праці (1974).

Член КПРС з 1940.

Почав друкуватися 1923.

Першу зб. поезій Б. "17-й патруль" (1926) присвячено героїці громадян. війни. Соціальною і філософською проблематикою позначені зб. "Будівлі" (1929), поеми і памфлети "Розмова сердець" (1928), "Гофманова ніч" (1929) і "Смерть Гамлета" (1932).

В поемі трилогії Б. "Безсмертя" (1935—37) змальовано образ С.М. Кірова.

Ідеєю ленінської дружби соціалістичних націй наснажені цикли "Грузинські поезії", "Узбекистанські поезії" (1938—39).

В період Великої Вітчизн. війни 1941—45 Б. — в діючій армії, редагував газету "3а Радянську Україну!".

Широкої популярності набув його вірш "Клятва" (1941).

В 1942—43 Б. створив книгу "Сталінградський зошит" (1943; Держ. премія СРСР, 1946 [Сталінська премія]).

В післявоєнні роки видав цикл "Англійські враження" (1948; Держ. премія СРСР, 1949 [Сталінська премія]).

В книзі "Біля Спаської вежі" (1952) оспівав віковічну дружбу рос. і укр. народів.

Тематичною широтою відзначаються зб. "Італійські зустрічі" (1961), "Чотири оповідання про надію" (1967) й "Уманські спогади" (1972), поеми "Політ крізь бурю" (1964; Держ премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1965) й "Нічні роздуми старого майстра" (1976).

Б. належать переклади поем Шота Руставелі "Витязь у тигровій шкурі" (1937; Держ. премія Груз. PCP, 1937), Алішера Навої "Фархад і Ширін" (1947) й Давида Гурамішвілі "Давитіані" (1949),

віршів О. Пушкіна, В. Маяковського, С. Чиковані, Ю. Словацького, Ц. Норвіда, Я. Івашкевича, Р.-М. Рільке та ін.

Б. є автором літ.-критичних праць: "Дружба народів — дружба літератур" (1954), "Люди, книги, дати" (1962) та ін.

За участь у створенні "Історії українського мистецтва" (т. 1—6, 1966—68) удостоєний Держ. премії УРСР, 1971.

В 1943—48 Б.— заступник Голови Ради Міністрів УРСР.

На XVII—XIX і XXI—XXV з'їздах Компартії України обирався членом її ЦК.

Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань.

Депутат Верховної Ради УРСР 6—9-го скликань.

Головний редактор Укр. Рад. Енциклопедії (з 1958).

Секретар правління Спілки письменників СРСР (з 1959).

Нагороджений 5 орденами Леніна, ін. орденами, медалями.

Тв.:

Твори, т. 1—4. К., 1974—75;

Рос. перекл. — Люди, книги, даты. М., 1968;

Избранное. M., 1974.

Літ.:

Суровцев Ю. Поэзия Миколы Бажана. M., 1970;

Костенко H.В. Поетика Миколи Бажана. К., 1971;

Адельгейм Є. Микола Бажан. К., 1974.

Л.М. Новиченко.

Шевченківський словник.

БАЖАН Микола Платонович (н. 9.Х 1904) — укр. рад. поет і громад. діяч, акад. АН УРСР (з 1951), засл. діяч науки УРСР (з 1966), засл. діяч мист. Груз. PCP (з 1964), Герой Соціалістич. Праці (1974).

Член КПРС з 1940.

Епізод з життя Шевченка відобразив у вірші "Зустріч біля брами" з циклу "Біля Спаської вежі" (К., 1952).

Б. — автор статей про Шевченка — "Поет — народу" (1938), "Шевченко — з нами!" (1942), "Всенародна слава Кобзарева" (1961) тощо.

Очолював Урядовий республіканський шевченківський комітет УРСР по відзначенню 100-річчя з дня смерті і 150 річчя з дня народження Шевченка. Відкрив вступним словом Міжнародний форум діячів культури, присвячений 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка.

Держ. премія СРСР [Сталінська премія], 1946, 1949.

Держ. премія УРСР ім. Т.Г. Шевченка, 1965.

Держ. премія УРСР, 1971.

Википедия - http://ru.wikipedia.org

Мыко́ла Бажа́н (Никола́й Плато́нович Бажа́н) (9 октября 1904, Каменец-Подольский — 23 ноября 1983, Киев), поэт, академик АН УССР (1951), Герой Социалистического Труда (1974), дважды лауреат Сталинской премии (1946, 1949), лауреат Ленинской премии (1982), кавалер ордена Ленина.[1]

Биография

Учился в Киевском институте внешних сношений.

Свои первые стихи написал в 1920-х гг., в 1926 году вышла его первая книга "Семнадцатый патруль" — о героике Гражданской войны.

Затем главной темой его творчества стало прославление социалистического строительства и борьба с "буржуазным национализмом".

Певец сталинских пятилеток (например, поэма "Число", 1931). Неоднократно выступал со стихами, содержавшими откровенную лесть Сталину, среди таких наиболее известны "Товарищ стоит в звездоносном Кремле" (1932), поэма "Клич вождя" (1939).

Занимал видное место в писательских кругах Украины, а после массовых чисток в среде укр. интеллигенции стал ведущим поэтом республики.

В 1937 году написал поэму "Бессмертие" о С. М. Кирове.

В 1940 году вступил в ВКП(б).

Автор поэмы "Даниил Галицкий" (1942) и нескольких сборников стихов. Во время Великой Отечественной войны редактировал газету "За Советскую Украину".

В 1943—1949 заместитель председателя СНК (Совета министров) УССР.

В 1946—1962 гг депутат Верховного Совета СССР.

После смерти И. В. Сталина удален с государственных постов и в 1954 получил почетную должность секретаря Союза писателей Украины.

Переводы

Большое значение имели переводы Бажана.

В 1930-е годы он перевел поэму Руставели Витязь в тигровой шкуре, позднее ― произведения Данте, Гёте, Гейне, Гёльдерлина, Мицкевича.

Особую роль для молодой украинской поэзии сыграли его переводы из Рильке.

Библиография

Залесский К. А. Империя Сталина. Биографический энциклопедический словарь. Москва, Вече, 2000

Примечания

[1] ↑ Большая Российская энциклопедия: В 30 т. / Председатель науч.-ред. совета Ю. С. Осипов. Отв. ред С. Л. Кравец. Т. 2. Анкилоз — Банка. — М.: Большая Российская энциклопедия, 2005. — 766 с.: ил.: карт.

Вікіпедія - http://uk.wikipedia.org

Бажан Микола Платонович (9 жовтня 1904 – 23 листопада 1983) — український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет, академік.

Біографія

Народився Бажан 9 жовтня 1904 в Кам'янці-Подільському, але його юнацькі роки пройшли в Умані.

Батько його, Платон Артемович Бажан, був військовим топографом, за неперевіреними чутками генеральського рангу.

Десь коло 1922 Бажан, який закінчив Уманський кооперативний технікум, їде до Києва вчитися тут в Кооперативному інституті, а потім в Інституті зовнішніх зносин.

Початок літературної творчості

Михайль Семенко вводить Бажана в літературне життя (перший друкований вірш Бажана "Сурма юрм" у "Жовтневому збірнику панфутуристів", Київ, 1923).

Та куди більший вплив, ніж Семенко, мали, мабуть, на юнака експресіоністичні вистави Леся Курбаса в "Березілі", а пізніше Олександр Довженко, з яким Бажан познайомився, працюючи у ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління).

Бажан був одним із перших відкривачів і захоплених пропагандистів геніального кіномистецтва Довженка, а пізніше видав книжку про нього ("О. ДОВЖЕНКО". Київ, ВУФКУ. 1930, 32 стор.).

Співпраця з Хвильовим

Листи Хвильового до літературної "молодої молоді" та запекла дискусія навколо них остаточно розлучають Бажана із футуризмом, і він опиняється в числі 25 "вільних академіків", що утворили ВАПЛІТЕ.

Роки життя в Харкові і співпраці з Хвильовим і "романтиками вітаїзму" під постійним вогнем партійної критики були найпліднішими творчими роками в усьому дотеперішньому житті Бажана.

Відносини із радянською владою

З юних дебютантів другої половини двадцятих років Бажан єдиний устиг за короткі п'ять хвилин до "дванадцятої" (1928—1931) вивершитись на богатиря поезії нашого сторіччя. Його виступ із першою книжкою стався в час, коли кремлівський Вій уже показав пальцем на викритого Кагановичем автора "Синіх етюдів" і "Камо грядеши". Москва вже йшла в другу фронтальну атаку проти України, і російсько-українська політична, культурна й усяких інших форм війна дійшла критичного пункту.

21-річний Бажан приєднується до найвідважніших, кличе іти назустріч бурі, "рубати ланцюги причалів"; "в часи смертельного авралу і компаса і серцю метнутись не даси убік". ("Нічний рейс", 1927). І дійсно, наступних кількох аварійних років Бажан (подібно як Микола Куліш п'єсами) капітально зміцнює позиції молодого українського відродження своїми найкращими творами — "Будівлі", "Гетто в Гумані", "Розмова сердець", "Сліпці"... Тоді на межі тридцятих років російська радянська поезія вже нічого рівновартного цьому не могла протиставити.

І ще одно диво: серед терористичного шалу московської розплати зумів він уникнути не тільки російської кулі, ґрат чи колючого дроту на Соловках, а й, так би мовити, остатися "при владі", "ходити в білих сенаторських штанах". Його свіжа, могутня суверенна українська сила була врахована і "пошанована" остільки, що коли після поразки він підняв руки, то його Сталін потрактував як маршала, що дав згоду на капітуляцію.

Щоб схилити його також до колаборації, то одною рукою йому весь час показують цівку пістоля, а другою дають аж дві сталінські премії, орден Леніна, орден Червоного Прапора, орден Червоного Трудового Прапора, роблять його членом Президії Верховних Рад СРСР і УРСР, членом Академії наук, речником радянської делегації в Об'єднаних Націях, віце-прем'єром України, нарешті, членом ЦК партії.

В лютому 1941 вперше в історії КПУ на київському партактиві звіт за конференцію ВКП(б) робить не перший секретар ЦК КПУ (тоді Хрущов), а Бажан, про якого не знали навіть, що він уже став членом партії.

Офіційно перша сталінська премія (1946) була за антинімецькі "Клятва" (1941), "Данило Галицький" (1942) і "Сталінградський зошит" (1943). А друга — за антианглійські "Англійські враження" (1948).

Але фактично сталінські премії Бажан, як і Тичина та Рильський, здобув головно одами до Сталіна й Москви ("Людина стоїть в зореноснім Кремлі" — 1932, "Клич вождя" — 1939, "Ранок у Горі" та інші). Сюди належать також такі його виступи, як промова в Об'єднаних Націях з вимогою видачі української радянської еміграції Москві (див. "Радянська Україна" за 6 і 7 лютого 1946) чи стаття "До кінця викорчувати буржуазно-націоналістичні погляди в питаннях історії і літератури України" ("Радянська Україна", 17 листопада 1946).

Чи мусів поет платити ще якусь "дань" за своє життя? Хто знає культурну й національну вартість "Соняшних кларнетів" і "Замість сонетів і октав" чи "Розмови сердець" і "Сліпці", той може повірити, що навіть для Москви і Сталіна оди Тичини , Рильського, і Бажана прямим катам України і культури — ціна фантастично найвища — ціна духового єства людини і нації. Такі речі були можливі тільки на вістрі ножа при горлі, коли навколо росли гори трупів.

Ще в 1934 році, після загибелі кількох мільйонів українців і перших віршів Сталінові, Москва ясно грозила поетові: "Тільки зрозумівши катастрофу, яка чекає тих, хто відірвався від широкого шляху пролетарської революції, може Бажан досягти переломового пункту в його творчості" ("Червоний шлях", ч. І, 1934, стор. 186).

1969 перебував у Кременці на святкуванні 160-річного ювілею Ю. Словацького. Тоді ж виступав на урочистому вечорі в Тернопільському обласному музично-драматичному театрі[1].

Творчість

Перша книжка поезій Бажана "17-й патруль" (Харків, "Книгоспілка", 1926, 68 стор.) позначена впливами футуризму, конструктивізму, завдяки яким Бажан уник утертих шаблонових колій попередньої української поезії.

У другій книжці "Різьблена тінь", лірика ("Книгоспілка", 1927, 32 стор.), Бажан здає в архів і футуризм, намацуючи свій власний експресіоністично-барокково-романтичний стиль і охоплюючи велике коло українських тем.

Все це була лише підготовка до справжньої сенсації літератури того часу — книжок: "Будівлі" (1924), "Дорога" (1930), підсумкова збірка "Поезії" (Київ, "Книгоспілка", 1930, 64 стор.); також велика історична поема "Сліпці" (нам доступні лише дві її перші частини з "Життя й революція", 1930, чч. 7 і 8-9 та 1931, чч. 1-2 і 3-4).

Тут Бажан іде по найвищих верхів'ях, його суверенність проявляється в усіх напрямах. Поет, що горів спрагою політичного і культурного відродження та пориву своєї нації із тюрми в майбутнє, з якоюсь нелюдською силою дає анатомічний розтин свого — чужого — світового "гетто", розкриває "хитливість і жах" шовінізму "всіх рас і натовпів": "на інших нивах родиться твоє прийдешнє, замучений, знеславлений народе!" ("Гетто в Гумані", 1928).

1928 рік був найурожайнішим роком Бажана. Крім "Гетто в Гумані", в тому році він написав монументальні "Будівлі" — трилогію готичного собору, бароккової української брами і модерного будинку. Це надхненна синтетична анатомія трьох різних світів, стилів, душ; спроба (правда, не цілком успішна) синтези готичного спіритуального пориву вгору із всеохопною земною силою барокко.

Того ж 1928 року є і поема "Розмова сердець" — пристрасна дискусія з одвічним "всеросійським" ідеологом, нищівна відповідь на "всеросійські" і всесвітні претенсії того месіянства з його комплексом "язви як великої чести", з його місією "світового городовика" (поліцая), що радий би сповідати в своїх поліційних участках "грішників" з усього світу. Тут математично точно схоплена і реконструйована поетичними засобами структура і суть явища, і то явища найбільш непроглядного, замаскованого, що складалося віками від Петра І до Сталіна.

"Гофманова ніч" (1929) — класичне і вершинне втілення власного стилю Бажана — вичаровує образ і ритм душі поета, придавленого прусською бюрократично-феодальною суспільною тюрмою. В шинковій оргії вчинив Гофман романтичний бунт і від "смерти ще раз видер кипучу ніч з надхненням і вином", щоб потім знову піти на дно буднів своєї мертвотної доби. Ця річ у Бажана має гіркий автобіографічний присмак.

Ця гіркість почувається в найбільшому розміром, а може, й вартістю творі Бажана "Сліпці". У цій історичній епічній поемі поет, озброївшись великим історичним матеріалом і велетенським специфічним словником, малює з докладним знанням цех лірників-прошаків XVIII сторіччя. Кольорит епохи, людей, речей, психологія і дух часу схоплені в точних образах, ритмах, словах. "Незрячі жебраки", що "бачили багато", що грають віками для ярмаркових натовпів і вождів усіх епох, після Сагайдачного і Конашевича — модерним Кочубеям і т. п. — це сучасні Бажанові поети України, це сам Бажан, що бачить більше за інших, а все ж зараховує й себе до сліпців. Сюжет розгортається на основному конфлікті між старим лірником, якого прикрашують струпи і всеохопна мудрість, і молодим сліпцем, що хоче "здолати, пробитися, вийти як муж, а не мученик... Чуєш? Як муж!"

Тут знову подиву гідна здібність Бажана перетопити в естетичний витвір колосальну складність, різноманітність, різноголосість та внутрішню різнодинаміку світу, уйняти весь хаос мікро- і макрокосмосу в потужний ритм, в архітектурний план, обертати все те на своїй вісі і спрямувати в потрібному напрямі.

"Сліпці" були останньою з його речей поетичною вершиною Бажана.

Поеми "Число" (1931), "Смерть Гамлета" (1932) — твір, цікавий для вияснення комплексу чи проблеми гамлетизму в Бажановій творчості, — уже позначені компромісом із переможеним ворогом.

Основний доробок Бажана 30-х років, по розгромі України, не у власній поезії, а в перекладах.

Це насамперед незрівнянний переклад класики грузинського середньовіччя — "Витязь у тигровій шкурі" Шота Руставелі (1937). Він, як і Тичина, приділяв східнім літературам особливу увагу та розглядав Схід як "шкурну" проблему України. Схід є органічним складником і стилю Бажана.

Літературний стиль Бажана

Що ж таке стиль Бажана? Футуризм? Експресіонізм? Барокко? Романтика а ля Гофман?

Даремно було б втискувати суверенного поета в рамці, вироблені іншими суверенами.

Правда, футуризм дав Бажанові внутрішню свободу від тиранії психологічної і естетичної інертности, від якої на українській поезії були витворились "пролежні".

Експресіонізм дав йому смак пристрасної сили свідомости, спраги до життя і до формування життя, індивідуального вислову.

Барокко (українське і західне) — всеохопність деталей і пафос цілости. Романтизм Гофмана і Гоголя дав йому уяву про масштаби фантазії, фантастичности буденного, сміливого розтину по живому і зрощування розірваних світів.

Але все це Бажан брав тільки як матеріал, яким оперував надзвичайно свідомо.

Стиль Бажана — це стиль людини і доби 1917—1933рр., що їх дитиною він був, їх любив і ненавидів, аналізував і давав їм власну синтезу.

Хвильовий ще до появи Бажана назвав цей стиль "романтикою вітаїзму", розуміючи цей термін так широко, що й неокласиків уважав якоюсь мірою причетними до нього. Але великий інтуїтивіст утримався від точнішого окреслення створеного ним поняття, сказавши, що це зроблять ті молодші, що приходять чи прийдуть в літературу. І дійсно, вже через два роки Бажан своїм ліричним епосом дав один із найбільш автентичних вкладів у романтику вітаїзму — поруч Тичини-лірика, Куліша-драматурга, Хвильового і Яновського — прозаїків, Курбаса-режисера і Довженка-кіномистця. І коли Хвильовий прочитав "Гофманову ніч", то на очах компанії колег-літераторів у клубі Блакитного буквально упав до ніг Бажана.

Безумовно, бароко і романтизм — головне успадкування Бажана. Романтизм, як слушно зауважив Дмитро Чижевський, не зменшив, а збільшив наслідки барокко. Цікаво, що майже одночасно українське барокко і "бароккову людину" XVII—XVIII сторіч відкрив Бажан в УРСР (його "Брама" з "Будівель" — пряма маніфестація того відкриття) і Дмитро Чижевський в еміграції у своїх нарисах про українське літературне барокко. У зміні і повторах культурно-історичних типів і циклів ніби знову повіяло в нашому столітті духом і настроєм барокко.

Якою мірою доба самостійницької і бурхливої Хмельниччини і "Малоросійської Колегії" подібна до доби Української Революції і держави 1917—1919 рр. та УРСР, такою мірою і дух "бароккової людини" присутній у стилі Бажана. Якою мірою доба прусського мертвотного феодального бюрократизму подібна до московського комуністичного тоталітаризму, такою мірою і романтично-сатиричний бунт Гофмана відлунюється в поезії Бажана.

Та от загадка: що рухало ним у його багатьох пізніших "партійних" творах, що мають вони сліди його "музи" і богатирської поетичної сили? Може, він і Сталіна, і сталінську добу, і себе в їх складі брав лише як матеріал? Занадто живий іще цей поет, щоб робити якісь остаточні судження.

Надгробок Миколи Бажана на Байковому цвинтарі в Києві

Літературне надбання

Твори

Майстер залізної троянди

Політ крізь бурю

Будівлі

Гетто в Гумані

Розмова сердець

Гофманова ніч

Сліпці

Клятва

Данило Галицький

Сталінградський зошит

Англійські враження

Переклади

"Витязь у тигровій шкурі" Шота Руставелі (1937)

Примітки

[1] ↑ Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль, видавничо-поліграфічний комбінат "Збруч", том 1, 2004.

Джерела інформації

Юрій ЛАВРІНЕНКО Українське слово. — Т. 2. — К., 1994.

ВікіЦитати містять висловлювання, автором яких є: Бажан Микола Платонович