Леонід Вербицький

Біографія

Леонід Лазарович Вербицький - композитор, що стояв біля джерел зародження естрадної музики в СРСР. Народився 9 грудня 1930 р. у Харкові. У 1934-му батьки переїхали до Києва. Батько завідував художнім відділом центральної урядової газети "Вісті", яку перевели до Києва. Співпрацював із Володимиром Сосюрою, Олександром Довженком, Максимом Рильським. Маленький Льоня ріс із письменницькими дітьми, жили на вулиці Пироговській, поряд із будинком літераторів. Батько загинув на Великої Вітчизняної війни.

Здобувши музичну освіту, Леонід Вербицький керував самодіяльним ансамблем "Укргіпросільмашу", працював музичним керівником Київського академічного театру російської драми імені Лесі Українки, і диригентом естрадного оркестру, а також керівником гастролюючого колективу солістів Національного оперного театру, у якому співали Дмитро Гнатюк і Євгенія Мірошниченко. Через роботу у них Леонід Лазарович відмовився від пропозиції Миколи Сліченка переїхати у Москву в його знаменитий циганський театр "Ромен". Також Леонід Вербицький спілкувався з Леонідом Утьосовим, співпрацював з Олегом Лунгстремом, якого вважав своїм хрещеним батьком, і близько 20-ти років товаришував з київським поетом Олександром Вратарьовим. Їх пісня "Идёт девчонка" стала всесвітньо відомим шлягером.

Його музика звучить у знаменитій "Варшавській мелодії", яка з тріумфом йшла в київському Театрі російської драми імені Лесі Українки. Аді Роговцевій ця вистава принесла звання Народної артистки СРСР. Леонід Вербицький аранжував твори для Дмитра Гнатюка, зробив усі естрадні оркестровки. Гастролював з ансамблем "Ми з України". Його "Я друзів запрошую в Київ" першим виконав Олександр Таранець. Оспівував старий Поділ, про це свідчать "Каштаны на ветру". Пісні Вербицького виконували також Валентина Купріна ("Ти прийди", "Така любов", "Співаю я дзвінкі пісні", "Жоржини", "Далёкая песня"), Тамара Міансарова ("Лелеки"), Юлія Пашковська ("Идёт девчонка"), Євгенія Мірошниченко ("Сопілочка грає"), Костянтин Огнєвий ("Карусель"), Майя Кристалінська ("Синие розы") та інші співаки. Шлягер "Ніч над Бєлградом" у виконанні Тетяни Окуневської підкорив самого Тіто.

У 1979 році був змушений емігрувати до США. Американська оперна співачка Галина Адріадіс взяла в репертуар його пісню "Лелеки". Невідомо, як вона потрапила до виконавиці. Можливо, почула по радіо або від наших артистів десь на зарубіжних гастролях. Записала на платівку. Композитора звинуватили в зраді батьківщині, в співпраці з ворогами, за яких тоді вважали США. Мовляв, чому на Заході "піднімають" нашого митця? Скрізь заборонили його твори, записи на радіо були розмагнічені. Позбавили засобів існування. Вербицький не міг знайти роботу. Дружина, яка в Будинку вчених завідувала культмасовим сектором, також втратила посаду. Краплею, котра переповнила чашу терпіння, стало звинувачення в українському буржуазному націоналізмі. Нібито музику до нинішнього гімну, а тоді забороненої пісні "Ще не вмерла Україна..." також написав він. Хоча її автора звали Михайлом, і жив він майже на сто років раніше від нього. Довелося просити захисту у тодішнього голови спілки композиторів України Андрія Штогаренка, щоб спростував цю нісенітницю. Той страшенно здивувався такому закиду, та змінити ситуації не зміг. Тяжко було покидати батьківщину. До того ж розумів, що за кордоном на нього ніхто не чекає. І за рахунок тільки української музики не прогодує родину. Довелося працювати мюзик-терапевтом. Проводив сеанси мелотерапії для літніх людей, щоб заспокоїти їх. Вони казали, що музика впливає на них ліпше за будь-які ліки.

В США Леонід Вербицький багато написав для української і російської діаспори. Коли приїхав до Америки, зустрівся з актрисою і співачкою Евеліною Белюц. Вона працювала на радіостанції "Свобода". Маестро став її акомпаніатором, a її чоловік - конферансьє і режисером концертів. Вони удвох із ним показували сцени з вистав Марка Кропивницького. Евеліна - прекрасна драматична актриса. Вона випустила в Нью-Йорку касету з піснями Леоніда Вербицького "Слід на землі". Серед них і "Лелеки". З гастролями об'їздили всю Америку, потім Канаду.

Леонід Вербицький є автором присвят Аді Роговцевій та Раймонду Паулсу, написав цикл творів пам'яті - Олександра Вертинського, Клавдії Шульженко, Леоніда Утьосова, Марселя Марсо, Едіт Піаф... Його донька Наталя займалася музикою, нині працює в туристичному бізнесі, має власну агенцію, влаштовує тури, круїзи. У неї двоє синів. Дружина митця працювала у престижній газеті "Новое русское слово", потім - в медичній бібліотеці. Та оскільки родина не могла жити без спілкування з митцями, створили у вітальні музичний салон. Проводили творчі зустрічі з музикантами, співаками, режисерами, журналістами, акторами. У них побували Людмила Лядова, Ірина Молостова), Роман Віктюк, Ада Роговцева, Марк Розовський, Лія Глаз, Володимир Бистряков, Тамара Мiансарова, Тамара Гвердцiтелi, Нанi Брегвадзe, Бела Ахмадулiна, Клара Новiкова, Нiколай Караченцев, Вoлодимир Вiнокур, актори театру оперети - Тамара Тимошко, Сергій Павлінов, Ірiна Лапіна, покійний Георгій Горюшко, спiвaчки Iрина Фогельсон i Вiкторiя Лiсiна та інші.

У 2003 році Ленід Вербицький відвідав Київ. Актор, режиссер i журналiст Ігор Афанасьєв, який нині живе в Нью-Йорку, поїхав до рідного театру імені Франка святкувати п'ятдесятирічний ювілей i запросив композитора як автора музики до його спектаклів.

Леоніда Лазаровича Вербицького не стало 26 листопада 2006 року у Нью-Йорку.
Сторінки в інтернеті:
  • http://www.kreschatic.kiev.ua/ru/2383/art/15690.html
  • http://www.uaestrada.org/kompozitori/verbytskyj-leonid