| |
Живе у Львові. Їй майже
Шістнадцять. Її звати Настя...
Вона точно знає тепер,
Де знаходиться місто Щастя...
Вона тепер знає, взагалі,
Всі ці міста - південні й східні -
Але саме у Щасті її тато
Ще у лютому підірвався на міні...
Ще півроку тому Настя була
Щаслива і хотіла бути юристом,
А тепер вона знає різницю між -
Буденними вже - "двісті" і "триста"...
По сигналу тривоги Настя
Вже не мчить стрімголов до підвалу -
Йде без поспіху та шепоче з ненавистю:
"Як же ж ви, пі*ари, за*бали..."
Тиждень - ходить до школи,
Тиждень - навчання онлайн удома...
Вчитись - бажання зовсім немає.
Є тільки гнів та втома...
Добре, що є ноутбук - подарунок
Олега, татового побратима...
У Олега немає ноги -
В цьому винна та сама міна...
Олег хороший, але іноді
Настя хоче його запитати:
"Чому, б*дь, у тебе немає тільки ноги,
А в мене немає цілого тата?!"
У такі моменти вона хоче кричати
І Олега їй зовсім не шкода,
І єдине, що стримує - це браслет
Її тата, сплетений з паракорда -
Брудний та поплавлений - він ледь
Не спадає з зап'ястка тонкого -
Та Настя його не зніме і не віддасть -
Нізащо, ніколи й нікому...
Татові речі пахнуть його "Фаренгейтом" -
Так щемко, страшно й солодко...
У Насті всередині, здається, немає нічого,
Крім чорного холода...
І очі її - такі недитячі -
Мов пара блакитних скальпелів...
Настя більше не хоче бути юристом -
Їй тепер до вподоби професія снайпера...
Живе у Львові. Їй майже
Шістнадцять. Її звати Настя...
Вона точно знає тепер,
Де знаходиться місто Щастя...
Вона тепер знає, взагалі,
Всі ці міста - південні й східні -
Але саме у Щасті її тато
Ще у лютому підірвався на міні...
На початку вересня у Львові
Від ракет загинула сім'я,
Бо в підвал уже ніхто не ходить,
А ракети все летять, летять, летять... Поділитись сторінкою: 
| |
