Покохала вітра з поля

Покохала вітра з поля калинонька тонкостанна,
Покохала синьовітра, коси розплела.
Від кохання молодого у калини грона в'яне,      |
А у вітра, а у вітра, а у вітра два крила...    | (2)

Покохала сонця промінь чарівна роса імлава,
Цілувала сонця промінь у ясні вуста.
Від палкого поцілунку вся краса її розтала,     |
І у небі наче хмарка, наче хмарка проліта...    | (2)

І нащо було кохати калиноньці вітра з поля,
Голубій росі імлавій сонячний розмай.
Бо кохання найдорожча, найсолодша з всіх неволя |
І ніколи не послухай серця слово, не кохай*...  | (2)

Поділитись сторінкою: