Ми з тобою чужі

Не питай ні про що. Я сьогодні воліла б мовчати...
Скільки значень пустих розтлумачать даремні слова...
Втома врешті мине. Все на світі повинно минати...
І я більше ніким... І я тільки собою жива...

Осінь палить вогні, осипаючи зорі на трави...
Мовчимо ми весь час, бо обоє зійшли не туди...
Я ще трішки твоя. Серце сонно чекає розправи...
І у відчаї ти, ніби злодій, стираєш сліди...

Ти додому і я. Тільки в кожного різна дорога...
І у кожного з нас є якесь найрідніше ім'я...
Ще три роки назад ти мені був трофей, перемога...
Я не знала, на жаль, що ти - перша поразка моя...

Ми, напевне, сказали усе. Іще слово - і буде багато...
Буде зайве, повір. Ми, напевне, сказали усе...
Так безглуздо було - все лишити й повірити в свято,
І намріяти те, що ця осінь любов принесе...

Ми з тобою навіки чужі. Безкінечно нерідні і різні...
Нам не бути удвох. Ми з тобою навіки чужі!
І це схоже чомусь на зізнання правдиві та пізні...
Ми з тобою були на придуманій нами межі...

Нам з тобою не бути одним. Не любов, не сім'я і не діти,
Не сніданок, не дім. Нам з тобою не бути одним!
Моросить за вікном. І схиляються стомлені квіти...
Листопад. Перший сніг. І від мене ідеш ти чужим...

Поділитись сторінкою: