| |
(Мати ставить стілець, покриває його кожухом.
Старший дружба садовить молоду.
Мати дає їй у руки хліб, на який кладуть білу фату з вінком):
– Кам'яна гора, чому не лупаєшся?
Молода Ганнусю, чом не розплітаєшся?
– Ой, є ковалі, хай ту гору розкопають,
Є тато й мама, нехай мене розплітають.
(Мати підходить, розв'язує коси і починає розплітати.
Далі трошки розплітає батько):
– Кам'яна гора, чому не лупаєшся?
Молода Ганнусю, чом не розплітаєшся?
– Ой, є ковалі, хай ту гору розкопають,
Є в мене дружки, нехай мене розплітають.
(Підходять по черзі дівчата, розплітають косу, співаючи):
Стану я на кісницю,
Стану я на кісницю,
Крикну я на сестрицю:
– Ой, сходьтеся, сестриці,
– Ой, сходьтеся, сестриці,
Розплітати дрібниці.
Ой, сходьтеся, рідненькі,
Ой, сходьтеся, рідненькі,
Розплітати дрібненькі.
(Розплітає косу рідна сестра, потім двоюрідна):
Стану я на калину,
Стану я на калину,
Крикну я на родину,
Крикну я на родину:
– Ой, сходьтеся, родоньку,
Розплітати косоньку.
(Розплітає родина, кожен по одній пелюсточці,
Коли розплітає брат, співають):
Василь Ганнусю розплітав,
Де ж він кіснички подівав?
Чи в гай, чи в Дунай покидав,
Чи старшій дружечці віддав?
Ні в гай, ні в Дунай не кидав,
Лиш старшій дружечці віддав.
Ой, ходила Ганнусенька
По крутій горі
Та сіяла чорнобривці
В батька на дворі.
А вже ж тії чорнобривці
Розцвітають,
А вже ж мою русу косу
Розплітають.
А вже ж тії чорнобривці
Розцвіли,
А вже ж мою русу коту
Розплели.
– Чи я ж тобі, товаришко,
Не казала,
Чи я ж тобі щастя-долі
Не бажала?
Ой, не ходи та й до броду
Рано по воду
Та й не зривай фіалочки
Із приходу.
Та не слухай зозуленьки,
Що кує.
Та не бери подарунків,
Що дарує.
Тебе ж тії подарунки
Ізрадять,
Від матінки до свекрухи
Попровадять.
(Розплели довгі коси,
Буйними хвилями встелили вони плечі молодої,
Молода співає):
Як тобі, матінко, не жалко:
Розплели твоє дитятко,
Пустили кіснички на ріки,
Розплели Ганнусю навіки. Поділитись сторінкою: 
| |
