Як колись весілля справляли та яких пісень співали

Згадує Більчик Надія Федотівна, 1928р.н.,
с. Нова Руда, Маневицького р-ну, Волинської обл.

Сватання

До мене приходили сватати два батьки – хрещений і мого майбутнього чоловіка, але я їх не бачила, дома не була, такий був уклад. Ми з дівчатами на вечурки* пішли. У нас трохи не так було, як на тій, Великій Україні. То ще не за нашої пам’яті було, як піч колупала дівчина. Тут, на Поліссі, по своєму робилося, то ж кожне село гинче було. В післявоєнний час не було заручин, як раніше було. От принесуть хлібину батьки, деякі молоді малознайомі, а деякі і не знайомі між собою були, бо за багатих усе хотіли, Хай вона й хороша дівка була, а якщо бідніша – та не вейми хотіли брати. Колись за землю трималися, а скілько то праці треба було до неї. Домовлялися на коли весілля, молодим треба було в церкву посповідатися, помолитися, причаститися.

Передвесільне дійство – коровай печуть

А в день перед весіллям робили коровай. Все своє було, купити нічого в селі не можна було. Заріжуть кабана, або телючка, наварять усього, холодець зроблять, сала кусочками поріжуть, хліба напечуть. Як горілки не було, то квас якийсь робили. Пили з малесенької рюмочки, вона йшла кругом стола

На коровай скликали свою родину, пізніше вже - і більше людей запрошували. Як спечуть коровай, то їм музика грає, до півночі танцюють. Коровайниці несли з собою в чималих мисках муку, яєчками прикладену. В кого що є – сало, чи масло кожна жінка несе до тої хати, де печуть коровай. А господарі те беруть і готують щось на завтра на весілля.

Сидить цілий ряд коровайниць, а місить коровай тілько чотири, або шість – мати хрещена, кума, чи комусь іншій доручать. Коровай повинні місити жінки, які були в пари, щоб не були розлучені, добирали, щоб молоді добре жили. Та все співають:

А вже його вироблять, з рисунками з тіста, помажуть яєчком та й садять у піч тоді сідають за столи, їдять, співають. Як усадять коровай в піч то співають

Та жінка, що саджає коровай в піч, із лопатою пританцьовує і співає. Вже як трохи він попечеться співають

А через дві чи може й три години виймають з печі, він трохи постоїть, а тоді вбирають чубам й квітками з різнокольорового паперу. Наготують ще раніше з якоїсь садовини гільце, обліплюють її тістом і роблять квітку. Ті гілочки, як вилочки, обліплені тістом теж кладуть у піч, тілько раніше виймають. А потом квіти чіпляють і теж співають, як і з печі виймають, як і вбирають то все співають. Я вже позабувала ті пісні. Тоді вже виносять коровай в комору. А коровайниці їдять, гуляють, Далі "кружка" грають, найчастіше жінки попід руки по двоє ідуть пританцьовують і співають під одну мелодію:

Або:

Таких пісень було багато і співали хто які міг і знав. Те саме могли і на весіллі співати. Ті пісні, як частушки називали коровайницями, коли кружка ходили. Музиканти на скрипці бувало і на гармошці грають, хтось б’є в бубон. А тоді вже збираються додому, Бо як то кажуть

Весілля

А на другий день молодий приїжджає по молоду, конем, а ще колись і волами, якщо близько – то і пішки ходили. Дружки вбирають молоду і співають:

Від молодої дівчата називаються дружки, а від молодого то звали свахи. Батько і мати благословляють на шлюб, а тоді вже йдуть чи їдуть до церкви, ми вінчалися в сусідньому селі Троянівка. Піп молиться, говорить, водить молодих кругом, просить Бога, руки здіймає вгору і сам дивиться а після зав’яже їм руки хусткою чи рушником і водить їх кругом престолу і так поки обвінчає. Тоді благословляють і їдуть до дому, до теї хати, де вчора пекли коровай, до молодої.

Співають:

Мати з хлібом і медом виходить, вітає їх. Молоді вклоняться а мати вічком з діжки, з хлібом і медом над ними три рази обкрутить, вмочає скибочками хліба в мед, що в мисочці і дає одну скибочку йому, другу їй, бере ще і дітям дає. А тоді закликає в хату, і на посадку садовлєть за столом.

Людей було на чотири, п’ять столів, було й більше, як хата велика. Сідали в два заходи, спочатку за стіл сідали гості від молодого, а потом - од молодої. Люди від молодої співають

А ті їм одспівують

А ще співали:

А ще співали:

Колись по кругу від одного до другого ходила одна лиш чарочка, той хто мав, щось приказував - на щастя, на здоров’я. Як поїли то вже поросяться:

Тоді кличуть батька й матір. Батько й мати беруть під руку завертяну в рушник палінку хліба, беруть один одного під руки і так, як і коровайниці ідуть кругом, танцюють. Потом перемінюють хліб з одної руки на іншу і в другу сторону крутяться, танцюють.

А далі всі ідуть танцювати, музика грає. Такі в на були весільні пісні, я вже позабувала, їх так багато було. Танцювали в сінях, якщо літо - то на дворі. За день давали три рази їсти, а між тим танцюють та співають.

На столах стоїть хліб нарізаний, холодець, м'ясо тушене, сало нарізане, сир, молоком розведений, а якщо була – то і сметаною. Робили ще гомачку з грушок. Сухі грушки варять, на решето протирають, тверді частини відділяють. Пекли ще капусту.

Співали:

А ввечері молоду з сундуком везуть до молодого. Молода так плаче, як забирають од батька, віз з кіньми обходять, житом обсиплють молодих та попоспівають і жалісних, і жартівливих пісень:

Мати плаче, й дочка плаче, бо зроду недобре було в невістках, добре як вдасться в хорошу сім’ю попасти. Недобре й мені було.

А ще співали:

Дорогою переходять хлопці з столом, чи ослоном, а може і з табуреткою з хлібом. Горілки просять, торгуються: за таку хорошу дівку так мало даєте, не пустимо. До чогось договоряться а тоді скількись тої горілки дають, а ті їм хліб і пропускають.

На другий день молодий з своїми боярами спочатку разом з музиками йдуть по старосту. Це може бути батько хрещений. Там в його теж пригощають, їсти й пити дають і до старшої свахи йдуть, нею була хрещена мати. Беруть батька й матір і всю родину й ведуть до себе. Як усіх позбирають то ідуть до хати молодої.

Прийдуть, шукають молоду. Першою за столи сідає родина молодої, а від молодого стоять, теж їм співають. Так само батько молодого затанцьовує з матір’ю, а тоді вже всі танцюють. Хлопці стоять надворі і співають різних пісень. На весілля все село приходило – і кликані, і некликані, і старі, і малі, ніхто не забороняє. А зимою холодно і під вікнами стоять, просять скло протерли, що з хати запотіло, щоб бачити молоду з молодим. А тим, що за порогом теж виносять щось трохи їсти, їх ще звали запорожними, тих, що не кликали на весілля, що стояли за порогом.

На вечерю варили, борщ, кашу, вареники, млинці пекли. До сусідів ходили пекти й варити, чугуни приносили. Ввечері ділили коровай.

Чотири жінки, тих що пекли коровай йдуть, коровай несуть і кругом крутяться з тим короваєм. А коровай вбраний, з гарними чубами та й ставлять його на столі. На столі застелена гарна скатертина, дружко кроїть, а маршалко на тарілці розносить.

От він каже: "У нашого молодого князя є батько рідний. Де він?" Батько підходить, дружко коровай дає і каже: "За цей подарок, щоб був віддарок?" Батько щось говорить, бажає молодим і щось дарує. А потім матері молодого, батьку і матері молодої, хрещеним батькам і найближчим родичам роздають. Кожний щось бажав їм, казали як хто вмів. А біля дверей стояв писар з рогачем від печі і на стіні над дверима записував, приказуючи і дряпаючи стіну. А потім прибивав печатку, вдаряючи тим рогачем по стіні. Яких тільки побажань не було: і гарних, і негарних, і смішних і сороміцьких.

Жінки жартуючи співають:

Як поділять коровай то старші вже додому йдуть, а молодь на дворі ще довго співає і веселиться. А за тиждень молоді йдуть в гості до батьків молодої.

* тут і далі вжиті місцеві діалектизми

Записано Більчиком В.А в 2013р.