Степ

Степ і степ, один без краю,
Аж до моря берегів,
Без озер, річок, без гаю,
Тільки з купами стогів.
Ні гайочку, ні лісочку,
Всюди – спалена земля...
Не шепоче в холодочку
Срібновода течія.

А коли, бува, з громами
З моря хмари налетять,
Степ охрестять блискавками,
Над ланами прогримлять, -

Він прокинеться, проснеться,
Груди грому підставля;
Заговорить, засміється,
Заговорить, засміється
Враз до неба вся земля!

Мертвий степ... Його громами
Тільки й можна розбудить...
Так нехай же над ланами
Грім бажаний прогримить!..
Грім бажаний прогримить!..

Поділитись сторінкою: