|
Знову Гамбург зустів нас дощем,
Плачуть голі дерева у сні,
Закриваюсь од вітру плащем
Та незатишно зовсім мені.
Мої думи гіркі невеселі
Точать серце у цій далині,
Десь дружина в холодній постелі,
Я ж тиняюся по чужині.
Чужина, чужина, чужина, |
Не зігрієш ти душу мою, |
Бо мій дім і родина моя |
Залишись у ріднім краю. | (2)
Де б не був у Нью-Йорку, Берліні,
Чи в туманному Лондоні теж,
Земляків моїх очі журливі
Серед тисяч чужих пізнаєш.
В них і смуток, і біль невимовні,
За майбутнє дітей своїх страх,
Ой, як часто слізьми вони повні,
Все читаєш у рідних очах.
Чужина, чужина, чужина, |
Не зігрієш ти душу мою, |
Бо мій дім і родина моя |
Залишись у ріднім краю. | (2)
Чужина... Чужина...
На полях, на будовах, в борделях
Можна мову почути свою.
Земляки розпрощавшись з ріднею,
Там за безцінь себе продають.
Українці, козацька родино,
Доки будем рабами в раю?
Повертайтесь назад в Україну
І державу будуйте свою!
Бо як б не була чужина, |
Все одно ви чужинці на ній. |
Не замінить вам матір вона, |
Щастя жити в своїй стороні. | (2) Поділитись сторінкою:
| |