Буває мить якогось потрясіння

Буває мить якогось потрясіння:
Побачиш світ, як вперше у житті...
Звичайна хмара, сіра і осіння,
Пропише раптом барви золоті...

Стоїш, як стогін, під склепінням казки,
Душа прозріє всесвітом очей...
Кричить гілля. З облич спадають маски,
З усього світить суть усіх речей...

І до віків благенька приналежність
Переростає в сяйво голубе...
Прямим проломом пам'яті в безмежність
Уже аж звідти згадуєш себе...

Буває мить якогось потрясіння:
Побачиш світ, як вперше у житті...
Звичайна хмара, сіра і осіння,
Пропише раптом барви золоті...

Стоїш, як стогін, під склепінням казки,
Душа прозріє всесвітом очей...
Кричить гілля. З облич спадають маски,
З усього світить суть усіх речей...

І до віків благенька приналежність
Переростає в сяйво голубе...
Прямим проломом пам'яті в безмежність
Уже аж звідти згадуєш себе...

Поділитись сторінкою: