Крик Чорнобиля

В цих лісах безборонно гасають вовки, наче рейнджери.
Заблоковану зону обходить здаля навіть дощ.
Лиш тутешні зозулі, що звуться "лічильники Гейгера",
Не роки обіцяють, а числа рокованих доз.

І шаманської ночі безоокого чорного місяця,
Коли землю, як в саван, загорне вологий туман.
На задалених цвинтарях в небо обвуглене світяться
Сизо цинковим одцвітом горбики чорнобилян.

Приспів:
  Бо ніщо не забудеться: ані імення, ні дати.
  Ми - не тіні, Ми - душі віднині вовік молоді.
  І коли небеса возвістують годину відплати,
  Ми посвідчимо вашу байдужість на Страшнім Суді!

Так оглухло і тоскно, і так одиноко-пустельно.
Тільки раптом із ночі дитям заголосить сова.
Тільки Діва Пречиста із профілем Ліни Костенко
У простуженій церкві собою маля зігріва.

Тільки тіні шістьох, спопелілих за всіх у четвертім,
Припадають до вікон волають устами біди.
- Та озвітеся ж, люди! Як що  ви забули про мертвих,
То живим пострадальцям подайте хоч кухоль води!

Приспів.

Поділитись сторінкою: