Про Василя Стуса

Тягли бо так, що лопалися шлеї,
Ішли ж бо так, що в краю, де мордва,
Вони свої збирали асамблеї,
Щоб Україні вибороть права!

В лісах, в болотах, де вони, голодні,
Валили дерево, трудились як могли,
В копалинах холодних, як в безодні,
Свою офіру тяжко нам несли!..

Там юний Стус вихаркував легені
І згадував свого Сковороду,
Його шляхи, його народний геній,
З ним розділивши всю свою біду!

Вкраїну він не зраджував ніколи!
На закордони теж не утікав!
Його, мов квіт Вкраїни, пропололи
І вирвали із поетичних лав!..

Поділитись сторінкою: