Це, зазвичай, трапляється зненацька...

Це, зазвичай, трапляється зненацька.
Людина щось змінити тут безсила...
Переселився в спогади мій батько,
І мама в сни мої переселилась.

Чи може їх понесли білі гуси,
У небеса, не залишивши сліду?
Там вже давно живе моя бабуся,
Вона, мабуть-таки, зустрілась з дідом,

Що згинув безвісті в далекім сорок третім
Біля Дністра у вогняній завії...
Його обличчя на старім портреті
Багато довгих років не старіє.

А скільки друзів відійшло у вічність...
Нічого тут не зміниш – смертні люди...
Та ще цвітуть у травні білі вишні,
І роси дзвоном сонний вітер будять.

Іще вперед веде мене дорога,
Заходить пісня радісна до хати...
Вже внуків дочекавсь... Благаю Бога,
Щоб дав мені і правнуків діждатись...

Поділитись сторінкою: