З ума не йде вродливиця

З ума не йде вродливиця,
Бажав би забуть її,
Забути - сил нема...

Дарма я думав чесний шлюб узяти,
Даремно засилав сватів до батька,
Велів сказать купець мені на те:
"Сама май честь, боярине велика,
Але дочку я обіцяв віддати
Івану Ликову, що повернувся недавно
Із країв сюди заморських".

Куди завзяття ділося колишнє?..
Куди майнули дні гучних розваг?..
Не той я став тепер!..

Все відбуяло,
Відвага вже душі не веселить,
Хоробрая головонька поникла,
Не пізнаю тепер я сам себе,
Не пізнаю Григорія Грязного!
Куди завзяття ділося колишнє?..
Куди майнули дні гучних розваг?..
Не той я став тепер!..
Не той я став!..

Бували ми, чуть дівчина до серця,
Наскочим раптом, двері геть зірвемо,
Вродливицю на коні, і гайда!
Наскочимо, і споминай як звали!..
Не мало їх я викрав на віку,
Не мало їх умчав на борзих конях,
І юною дівочою красою
Потішив кров гарячу, молоду!

Не пізнаю тепер я сам себе,
Не пізнаю при Григорія Грязного,
Куди завзяття ділося колишнє?..
Куди майнули дні гучних розваг?..
Не той я став тепер!..
Все відбуяло!..

Поділитись сторінкою: