Монолог футболіста

Я граю в футбола з найперших днів,
Хай не брешуть, що я в зоопарку ріс,
Нас було в батька троє синів:
Два розумних, один футболіст.

І тільки я бачу, ось, м'яч, ось трава, |
Наче бик наставляю роги,               |
Навіщо, скажіть, мені голова,          |
Коли є у мене ноги?..                  | (2)

Я прусь до воріт, наче танк, напролом,
Я інших шляхів не знаю,
Хай спробує крикнути хтось: "Костолом!",
Я точно його поламаю.

На мене даремно не тратьте слова,      |
Бо я футболіст від Бога,               |
Навіщо, скажіть, мені голова,          |
Коли є у мене ноги?..                  | (2)

Хоч стій, хоч падай, хоч смійся, хоч плач,
Я в команді перший по праву,
Трибуни кричать: "Мазило! Партач!"
Ах, як люблю я славу!

А вчора мене на руках понесли,         |
Тому я сьогодні качаю права,           |
Я вчора забив аж чотири голи,          |
Рахунок у матчі - 2:2.                 | (2)

Поділитись сторінкою: