|
Понад полем іде,
Не покоси кладе,
Не покоси кладе - гори.
Стогне, стогне земля, стогне море,
Стогне та гуде!
Косаря уночі
Зустрічають сичі.
Тне косар, не спочиває
Й ні на кого не вважає,
Хоч і не проси.
Не благай, не проси,
Не клепає коси.
Чи то пригород, чи город,
Мов бритвою, старий голить
Усе, що даси,
Усе, що даси.
Мужика, й шинкаря,
Й сироту-кобзаря.
Приспівує старий, косить,
Кладе горами покоси,
Не мина й царя.
І мене не мине,
На чужині зотне,
За решоткою задавить, |
Хреста ніхто не поставить |
І не пом'яне. | (2)
Не пом'яне!..
І мене не мине, |
На чужині зотне, |
За решоткою задавить, |
Хреста ніхто не поставить |
І не пом'яне. | (2)
Не пом'яне!.. Не пом'яне!..
У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,—
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину,
Взять у домовину!
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки, —
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Все за ним бідкує,
Так із його, із сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята; "Нехай, — каже, —
Може, так і треба".
Так і треба! Бо немає
Господа на небі!
Господа на небі!
Господа, Господа на небі!
Господа на небі немає!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На тім світі благаєте?
Немає! Немає!
Шкода й праці, схаменіться:
Усі на сім світі —
І царята і старчата,
І царята і старчата
Адамові, Адамові, Адамові,
Адамові діти!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На тім світі благаєте?
Немає! Немає!
Шкода й праці, схаменіться:
Усі на сім світі —
І царята і старчата
Адамові діти! | (6)
І той, і той, а, що ж то я?!
Ось що, добрі люди:
Я гуляю, бенкетую
В неділю та в будень.
А вам нудно! Жалкуєте!
Єй-богу, не чую,
І не кричіть! Я свою п'ю,
А не кров, а не кров людськую! Поділитись сторінкою:
| |