Елегія

В мерехтливих росах знов іде світання,
І дорога має казкою у даль,
Як моє дитинство, як моє прощання,
Як моя роками стишена печаль.

Краю мій зелений, - вічная тривога,
Ти безсмертник в полі, грози в небесах,
Припаду я серцем до твого порога,
Як твоя кровинка, як твоя сльоза.

І якщо схилюся у борні, в тривозі,
Хай вітри лютують, хай мечем - гроза,
Я степи покличу, верби при дорозі,
І зігріє душу чистая сльоза.

Поділитись сторінкою: