Забута ікона

Ти мене відпускаєш
на усі, на чотири вітри.
Дозволяєш мені
від молитви твої піти.
Не питаєш, як завжди,
де притулок без тебе знайду...
Знаю я: навіває
те мовчання на тебе біду!

Приспів:
Твоє мовчання золотом
колись було, колись.
Розсипано, розколото
все те, що прагло ввись.
Забутою іконою
ти плачеш у мені -
на всі чотири сторони,
на всі останні дні.

Знаю я, і давно:
в цьому винна твоя самота.
Я не зміг, не зумів,
не навчився з тобою літать.
І як птиця сумна,
ти ширяла одна в небесах...
І спадала сльоза,
як туман, як ранкова роса.

Приспів.

Ти мене відпускаєш
на усі, на чотири вітри.
Дозволяєш мені
від молитви твоєї піти.
Тінь легкого крила
наді мною печально тремтить,
щоб земного мене
і простити, і благословить.

Приспів.

Поділитись сторінкою: