Олена Карпенко

Біографія

Біографія "ззовні"

Solomia (Олена Карпенко) - поетеса, виконавиця авторських пісень, для яких вона пише тексти та музику.

У своїх піснях Solomia поєднує класичне звучання голосу із сучасними музичними стилями (поп, блюз, рок/альтернатива, фольк). Це поєднання створює особливий музичний стиль Solomia.

У дитинстві була солісткою хору Держтелерадіо України (1985-1988). З 1998 р. її пісня "Зроби свій крок!" - гімн одного з українських конкурсів краси. У 2004 р. пісня Solomia "Канатоходець" стала однією з пісень майдану Помаранчевої революції і увійшла до збірки "Молоді зірочки України" (2005). Пісні "Зроби свій крок!", "Канатоходець", "Тетріс", "Кохання моє!" і "I Realize" звучали/звучать у національному та міжнародному радіо ефірі (1998-2007). У 2007 р. Solomia отримала почесну відзнаку Всесвітнього пісенного конкурсу Billboard (США) за композиції "Кохання моє!" і "I Realize".

Solomia вивчала культурологію (1998-2002, бакалавр мистецтв) і журналістику (2002-2005, маґістр журналістики) у Національному університеті "Києво-Могилянська Академія" і академічний спів на вокальному факультеті Національної музичної Академії України ім. П.І.Чайковського (2003-2006).

Solomia - лауреат Всеукраїнських пісенних конкурсів "Таланти твої, Україно" (1996), "Осіннє рандеву" (2004), "Шевченко-Фест" (2007), Міжнародного вокального фестивалю "Солодкозвучний соловей", Болгарія (1996), Всесвітнього пісенного конкурсу Billboard, США (2007).

Лауреат літературних конкурсів "Рукомесло" (2005) і "Смолоскип" (2004, 2006) за одноактну п'єсу "Диванна подушечка" та за дві дослідницькі роботи: "Двовірність як феномен релігійної свідомості. Дослідження взаємовпливів язичництва і християнства на теренах України" і "Трансові методики та методи маніпулювання свідомістю у мові телереклами". Останню працю видавництво "Смолоскип" опублікувало окремою книжкою під назвою "Троянські коні телереклами. Мовні маніпуляції" (2007).

Опубліковані праці:

• добірка поезій "Дотик" (Київ, 1998);
• добірка поезій "Намисто" (Вид. дім "Києво-Могилянська Академія", Київ, 2005);
• монографія "Троянські коні телереклами. Мовні маніпуляції" (Смолоскип, Київ, 2007).

Дискографія (компіляції):

• Молоді зірочки України, 2005 (пісня "Канатоходець" - Київ, Україна);
• Just Talents, 2007 (пісня "My Alphabet" - Норд Майямі Біч, Флорида, США);
• Positive Music, 2007 (пісня "I Realize" - Окленд, Каліфорнія, США).

Зараз Solomia працює над дебютним диском авторських пісень.

Біографія "зсередини"

Скільки пам'ятаю себе - співаю.

Часто усвідомлюю, що паралельно з моїми думками та відчуттями в мені лунає музика, ніби якийсь окремий шар мого "я". І чим більше я замислююсь, тим ближче музика до поверхні. А значить - тим гучніше я наспівую. Ловлю на собі здивовані погляди перехожих та попутників у міському транспорті. Тоді лише розумію, що співала. Роблю над собою зусилля, змовкаю - і за кілька хвилин помічаю, що люди знову починають на мене озиратися.

Виступати я почала у неповні два роки - тоді я тримала за ногу старшого брата і намагалася разом із ним співати пісні, що писав для нас батько. І зі словами, і з інтонаціями були певні проблеми, але гостям мій бек-вокал подобався.

Потім я перейшла з "беків" на повноцінне соло і кілька років співала у дитячому хорі Держтелерадіо УРСР. Пам'ятаю численні репетиції, що єдиним мазком пройшлися по моєму дитинству. Калейдоскоп концертних зал і гримерок, кольорові суконьки, що стирчали, наче квіти з пап'є-маше, хор за спиною і одне й те саме запитання перед виходом: "Хвилюєшся?" - Ні. Ніколи не хвилювалася і не розуміла, чому хвилюються інші. Бачити глядачеву залу у фас - це найкраще, що можна собі уявити...

Але довгий час по тому мені випадало бачити обличчя лише шкільної актової зали. Після прослуховування у консерваторському класі народної артистки України К.П.Радченко батьки забрали мене з хору.

"Дівчинка дуже обдарована. Зараз її завдання - мовчати весь період ломки, а коли підросте - приводьте", - сказала відома співачка.

І почала я мовчати. Тобто ходити до школи, грати на фортепіано, читати книжки, відвідувати концерти. І - лише трішки - наспівувати собі під ніс.

Спочатку - свій дитячий репертуар, потім - народні пісні, а з часом - свої власні.

Ледь-ледь. Майже пошепки.

У сьомому класі я написала свій перший вірш.

А напередодні закінчення школи у 1998 р. вийшла моя збірка "Дотик".

У 1998 році я вступила на гуманітарний факультет Національного університету "Києво-Могилянська Академія". Вчитися було радісно. У мене викладали Сергій Кримський, Мирослав Попович, ректор університету Сергій Іванюк... Студентське коло виявилося спільнотою інтелектуальних, духовно вільних та відкритих людей, серед яких мені пощастило зустріти друзів.

У цей час Поезія все частіше заглядала в моє віконце і раптом спалахнула в образі Ліни Костенко... Ліна Костенко читала курс лекцій "Українська література у проекції на третє тисячоліття". Але це був радше курс прикладного самоусвідомлення людини в світі. І ніколи лекції не здавалися такими короткими. Вона говорила не "про щось", а "щось", наділяючи сьогоденність неочікуваними образами та значеннями. Вона малювала світ своїми образами - і ми пізнавали його таким, яким його може бачити лише великий Поет.

Після однієї з лекцій Ліна Василівна запропонувала всім, хто пише вірші, надати свої рукописи. І кожного вона читала, і кожного оцінила. Тримаючи в руках мою російськомовну збірку, Ліна Василівна сказала, що їй сподобались мої вірші. А потім додала: "Мабуть, це така доля України, що молода російська поетеса стукає підборами по бруківці Києва, як колись Анна Горенко"... Сказати, що мене вразило як громом, буде неточно...

Мій перехід на українську не був штучним. Просто одного дня виявилося. Що мені легше, природніше писати українською. Що писати нею зручніше і смачніше, бо вона може відобразити такі відтінки, яких російська навіть не знає...

Якщо ви спитаєте мене, чи є у Музики обличчя, я відповім: "Так. І це обличчя мого Вчителя - Людмили Григорівни Федорової". Восени 1988 р. я вперше увійшла до класу Людмили Григорівни - тонкого професіонала й чарівної жінки, яка почала навчати мене музики. "Дивися, тут тупають медведики, - сказала вона і пограла на басах. - А тут цвірінькають пташки, - і зробила кілька трелей наверху." Пташки мені сподобалися більше, тому свій коронний номер - пісеньку "Петушок-петушок" я одним пальцем заграла у третій октаві. Знайомство з Музикою розпочалося з чорно-білого світу клавіш, а згодом зазвучало творами різних епох. У шостому класі я зіграла сольний концерт із творів Шопена. Спілкування з Людмилою Григорівною - одне з найбільших багатств мого життя.

У 2003 році я вступила до консерваторії, щоби навчатися співу, й потрапила до класу професора Галини Станіславівни Сухорукової - геніального педагога, що виховала цілу плеяду висококласних співаків. Серед них - н. а. України бас Валентин Пивоваров, з. а. України соліст Большого та Київського оперних театрів бас Тарас Штонда, з. а. України володарка найвищої в світі вокальної нагороди - Гран-Прі Марії Каллас - сопрано Ольга Микитенко, мецо-сопрано Вікторія Майфатова, яку визнано однією з найкращих мецо Європи, та інші співаки, знані в Україна та за її межами.

Галина Станіславівна - аристократка, інтелектуал, професіонал із великої літери. У свої 82 вона вражає колосальною внутрішньою енергетикою, активною життєвою позицією, жіночністю, артистизмом... Її вокальна школа - унікальна в своєму роді, тому ім'я з. а. України Галини Сухорукової відоме у всьому світі. З появою в моєму житті Галини Станіславівни я знову почала співати. І щаслива, що зі мною мої вчителі, друзі та батьки.

І насамкінець - про тих, із кого все розпочалося.

Всім, що є у мене - усім світом, усіма мріями, друзями та творами, яскравим сонцем і холодними зорями - всім, що мене оточує і що є мною! - я завдячую моїм батькам - Наталії та Олексію Карпенкам... Я люблю Вас!

Ну що ж, залишається тільки сказати, що зараз я пишу вірші та пісні, люблю танцювати, читати й ходити зі своїми двома ньюфаундлендами на прогулянки.

Щоправда, без повідців, бо не люблю неволі.