Юрій Кипоренко-Доманськмй

Біографія

Юрій Кипоренко-Доманський (Юрій Степанович Кипоренко) народився 12 березня 1888 року в Харкові. Митець вдячний батькові Степану Павловичу - володарю прекрасного тенору, який співав у Благовіщенському церковному хорі, бо саме він привів сина на мистецьку доріжку. Під впливом батькового співу й молодша сестра Тетяна теж присвятила своє життя оперній сцені.

У 1905-1906 роках Юрій навчався в Харківському музичному училищі. У 1911 році протягом одного року займався у відомого російського вокального педагога Лапінського... Справжніми інститутами для Юрія Кипоренка-Доманського стала його діяльна участь у провідних театральних та оперних трупах, без яких сьогодні не уявити розвиток та становлення оперного та театрально-драматичного мистецтва, як в Україні, так і у всій колишній імперії.

Працюючи у театральній трупі Дмитра Гайдамаки, Юрій Кипоренко познайомився з актрисою Поліною Доманською, прізвище котрої, після шлюбу поєднав зі своїм власним. Обом судилося прожити щасливе сімейне життя - виховали прийомного сина, онуків. Після утвердження радянської влади на усьому просторі колишньої імперії ім'я талановитого українця Юрія Кипоренка-Доманського посідає чи не найпочесніше місце серед провідних оперних артистів союзу. Талант співака дістає такого розголосу, що у 1927 році Кипоренко-Доманський стає першим радянським оперним співаком, якому надають право за державний кошт удосконалювати своє мистецтво за кордоном. Стажування в Мілані в класі відомого італійського вокального педагога Танаро дають йому можливість фундаментально підготувати такі провідні партії драматичного тенора як Хозе ("Кармен" Ж. Бізе), Манріко ("Трубадур" Дж. Верді), Каварадоссі ("Тоска" Дж. Пуччіні), Каніо ("Паяци" Р. Леонкавалло), а, вже, після вишколу виступати у них на оперних сценах Іспанії та Італії, зокрема, і, у всесвітньовідомому Міланському "Ла Скала".

Після повернення з-за кордону у творчій біографії виконавця починається правдиво тріумфальна хода по кращих оперних сценах усього союзу. Такі оперні театри, як "Большой" у Москві, ім. С. Кірова в Ленінграді, а, також, театри Тбілісі, Саратова, Свердловська, Харкова, Одеси, Львова із небувалим захопленням аплодують кожній з'яві великого українця на їхній сцені. Героїчний тенор Кипоренка-Доманського не знає собі рівних, аж до середини двадцятого століття.

Після закінчення Другої світової війни голос співака з новою потугою переможно звучить в Югославії, Австрії, Німеччині. А з 1944 року співак зупиняється у творчій трупі Київського державного академічного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Тут, на провідній столичній оперній сцені України, Юрій Кипоренко-Доманський тісно співпрацює із справжньою вокальною славою України: Борис Гмиря, Іван Паторжинський, Зоя Гайдай, Марія Литвиненко-Вольгемут та інші відомі співаки, стають для митця невіддільною складовою та продовженням його ж особистого успіху, слави та визнання.

Поряд з роботою в театрі, Юрій Кипоренко-Доманський яскраво утвердив себе на вокально-педагогічній ниві, викладаючи на кафедрі сольного співу у Київській державній консерваторії ім. П. Чайковського. Багато із його численних випускників уславили своїм ім'ям вітчизняні та закордонні сцени, разом із цим несучи у світ славу про свого незабутнього учителя, співака та справжнього сина українського народу.

Всі заслуги і визнання митця у житті великого українця Юрія Кипоренка-Доманського не перевищило основного - гідності і безупинного служіння своєму народові і великому мистецтву. Він відзначений почесними званнями: Заслужений та Народний артист УРСР, Заслужений артист Грузинської РСР, кавалер орденів, медалей, інших відзнак. Смерть застала великого співака 6 серпня 1955 року, коли йому виповнилося 67 років. Похований в Києві на Байковому кладовищі.