ВОШО

Історія

Склад:

• Малишенкова Світлана — вокал
• Василишин Олег — бас-гітара, вокал
• Лонкевич Надія — гітара
• Калиновський Ігор, Карвацький Євген — барабани

Почалося все 27 лютого 1999 року, коли, після серії телефонних дзвінків юні ентузіасти вирішили перекваліфікувати свою електронну поп-групу "Вкрадений сон" (засновану 1 листопада 1998 року) у рок-гурт "'ВОШО".

"Все розпочиналось як великий прикол, а переросло у щось серйозне" — писав студентський тижневик "Аудиторія". Перші свої репетиції група проводила у невеличкому місті Новояворівськ (батьківщині гурту "Скрябін", поціновувачами творчості якої і були учасники "'ВОШО") в репетиційній кімнаті провінційного гурту "Драй-Хмара". Окрім кімнати група арендувала в "Драй-Хмари" ще й їхнього басиста — Калиновського Ігора, який в "'ВОШО" виконував функції ударника і в цей важкий початковий період багато допомагав групі своїми порадами. Саме Ігор "відстукав" три перші концерти групи. Перші два — 20 і 25 травня 1999 року — організовані "Молодою Просвітою" в рамках акції "Молодь проти русифікації", проходили відповідно у студентському клубі ЛНУ ім. Івана Франка та інституті фізкультури. Наступні два концерти відбулись у місті Новояворівськ, де група завоювала прихильність публіки і здобула вірних фанів.

Літо 1999 року можна вважати плідним: новим повноцінним барабанщиком гурту став Євген Карвацький; на студії звукозапису "МД" записано пісні "Тіла" і "Зошит". 12 липня гурт бере участь у гала-концерті всеукраїнського фестивалю "Молода Галичина'1999" як гості поряд з Русланою, Левком Дурком та іншими зірками української естради. Під час виступу львівським телебаченням було відзнято концертний варіант відеокліпу "Тіла", а за тиждень, 16 липня, в програмі "Муз-Гарбуз" транслювалося перше інтерв'ю гурту. Пісні "'ВОШО" потрапили в ротацію на радіо "Промінь" і "Львівська хвиля". Рівно за чотири місяці "'ВОШО" давали перший сольний концерт у львівській класичній гімназії. Музика "'ВОШО" викликає зацікавлення у групи "Скрябін" і Андрій "Кузьма" Кузьменко та Ростислав "Рой" Домішевський запрошують гурт в Київ на власну студію "Спати" для запису пісні "Тіла" (27–28 листопада 1999 року). За словами учасників гурту, це було схоже на сон, адже на дванадцятиструнній гітарі їм підігрував Тарас Чубай ("Плач Єремії"), що саме записував на студії пісні до проекту "Наші партизани", а аранжування зробив Андрій Кузьменко. Він виступив і звукорежисером запису.

Після повернення з Києва гурт успішно гастролював, давав інтерв'ю на радіо... Зокрема, 5 лютого 2000 року в Івано-Франківську на радіо "Дзвони" групі "'ВОШО" було присвячена двогодинна програма, де група дала маштабне інтерв'ю і презентувала в прямому ефірі свої нові композиції. Днем раніше "'ВОШО" відвідали радіо "Західний Полюс".

Через конфлікти і розбіжно в поглядах 22 лютого 2000 року гурт залишають Василишин Олег та Карвацький Євген і створюють новий проект — "Леді Королей". Дівчата ще деякий час намагаються працювати, створюючи і записуючи нові композиції. Однак, скоро Малишенкова Світлана емігрує у США. Згодом за нею відправиться і Лонкевич Надія. Після акліматизації в чужій країні Малишенкова Світлана вирішує продовжити музикування і працює над новими пісня "'ВОШО".

2009 року між Василишином Олегом та Малишенковою Світланою починається новий виток співпраці...

Джерела:

• Ваніна О. Українська молодь проти русифікації // Молода Галичина. — 1999. — № 50 (7672). — 25 трав. — С. 3.
• "'ВОШО" в Києві! // Велика перерва (інформ.-розважальний вісн. іст. ф-ту). — 1999. — № 3. — Листоп.–груд. — С. 1.
• Кугук Н. Спосіб вираження власного я // Аудиторія (освітній студ. тиж.). — 1999. — Ч. 29 (2273). — 29 жовт.–4 листоп. — С. 15.
• Рок-гурт "ВОШО"... або як деякі історики вміють грати не лише на нервах // Велика перерва (інформ.-розважальний вісн. іст. ф-ту). — 1999. — № 2. — Жовт. — С. 12.
• Фітель О. Вдаримо здоровим українським роком по російській попсі! // Аудиторія (освітньо-наук. і студ. тиж.). — 1999. — Ч. 16 (2260). — 4–10 черв. — С. 14.
• Чечелін О. "'ВОШО", похресник Сивохи // Високий замок. — 1999. — №№ 138–139. — 9–15 лип. — С. 8.

Олег Василишин