Мені розповідають іноді досить цікаві історії зі спілкувань цих двох народів. І позитивних, і негативних. У мене якось по життю склалося так, що маю більше негативних особистих спілкувань з ними. Але я би хотіла, щоб ви ділились тут своїми РЕАЛЬНИМИ історіями. Я гадаю, що багатьом з вас є про що розказати. І саме основне те, що це будуть РЕАЛЬНІ, ніким не надумані історії.
Ну, що ж? Одну історію про те, як мені довелось їхати до Москви разом із московитянином і переїжджати їх кордон - ви вже чули. Тож, історія наступна:
2005 рік. Гастролі по Росії в межах "Пасхального фестиваля". Я - учасниця хорового колективу. Мали ми концерт в багатьох їхніх церквушках. І от - чергова церквушечка: невеличка, не багато людей, начебто всі такі привітні, мило посміхаються . Священник попросив людей не розходитись, а залишитись послухати концерт. Люди зацікавились, сіли на вже підготовлені стільчики. І виходить цей піп нас оголошувати: "Сегодня к нам, братья и сестры, приехал к нам замечательный молодой хоровой коллектив из МАЛОРОССИИ, который подготовил духовную музыкальную программу" і т.д. Мій диригент, як побачив мій вираз обличчя - вирішив підійти і заспокоїти словами "спокійно, спокійно..." Я ледь стрималась! Чесне слово!
Або ситуація та ж, але вже в 2006 році. Поїздка на той же ж фестиваль, виступи в різних залах і різних церквушках. В одній із них концерт пройшов досить вдало. Піп запросив нас на трапезу після концерту. Ми заходим - накритий ШИКАРНИЙ стіл, всі такі милі, посміхаються. Ну, чекаємо на попа, який от-от мав прийти. І, нарешті, він заходить. Запитує, чи всього вистачає, чи всім добре. І наступна фраза така: "НУ, ВЫ Ж, КАК ХОХЛЫ, САЛО ПРИВЕЗЛИ С СОБОЙ?" (я далі коментувати не буду...)
Зараз маю трохи часу, то трошки розповім, хоча не знаю в яку то тему краще писати: cюди чи до теми "Те, про що хотілося сказати, але не було часу!", але нехай.
Коротше починалося все дуже гарно. Я поступила в універ, нові люди, нова атмосфера, нові знайомства і симпатії.
Сталося так, що я дуже сподобалася одній людині(але не навпаки). І, як ви вже мабуть здогадалися, він був росіянином. Така вже моя доля попадати завжди в пікантні ситуації. Все вже не так погано: розмовляв він по-українськи. Але, як я помітила уже згодом, не встигав хтось вимовити якесь(не дуже хороше) слово про "москалів"(знаєте як це у нас на західній Україні), так тут уже його реакція була непередбачуваною. Він вскипав, або починав кричати, або тихо сидів сильно-пресильно стискаючи руку в кулак, щоб не вибухнути. При цьому очі його наповнювалися шаленою злістю!!!
Моє ставлення до росіян тоді ще не було настільки критичним, мабуть воно занострилося після цієї всієї історії, яка тягнулася 4,2 роки.
_____________________________ Бог! Україна! Любов! (ОЯК copyright)
Все, що нас не вбиває - робить сильнішими!!!! (перевірено на власному досвіді)
Якщо коротше, то було все так. Пів року після вступу він дуже добре до мене ставився, я б навіть сказала надто добре, я ж тоді повністю ігнорувала все це. Потім в міру певних обставин(тут довго розповідати і крім того не до теми)ми посварилися(він подумав, що це я виказала його коли ми дружно цілою групою втікали із занять, і після цього він здавав екзамен по талону, хоча насправді я й до тепер не знаю, хто це зробив), не розмовляючи майже рік. При цьому я все одно помічала знаки уваги з його сторони(і це мене зворушило). Згодом сталося так, що він попав у лікарню. І ми з групою пішли його провідати. Там ми і помирилися. Тут почало зав'язуватися щось більше ніж дружба і через кілька місяців(десь блище до кінця другого курсу)ми почали зустрічатися.
Все було б добре, якби мене не почала дратувати його манера вставляти в розмову російські слова. Я його виправляла. Тут уже дратувався він. Потім почалися і йнші розмови на тему, що українці не праві, коли наїжджають на росіян, так як вони нас "визволили".(Зустрічалися такі фрази типу:"Не треба було взагалі вас визволяти від німців,хай би вони вас і даля гнобили якщо ви не вмієте це цінувати"). Тут мене обурювало ще те багатозначне "ви". Я говорю, чому ти мені це все розказуєш мене тоді взагалі ще на світі не було, як і тебе між іншим.
Ще було вихвалання Росії у війні з Чечнею. І взагалі Путін модний чувак.
При такого стилю розмовах дратувалися обоє і він і я.
Навіть і з цим ще було можна змиритися. Посварилися і все.
Якби не починалися закидуватися фрази: Мої діти тчно будуть знати російську мову. На що я відповідала. Мої діти можуть знати російську мову з телевізора, як і я і для них це буде більше ніж достатньо, говорити вони будуть на 200% українською.
Тоді вже питання м'ягчала і фраза: ну ми щось придумаємо.
_____________________________ Бог! Україна! Любов! (ОЯК copyright)
Все, що нас не вбиває - робить сильнішими!!!! (перевірено на власному досвіді)
Так воно і тягнулося довгих 1,5 роки. І я дякую Богу, що він дав мені сили спокійно пояснити людині все що я думаю і що все скінчилося. Ви собі просто не уявляєте, що я пережила.
-Щодені сумніви і в той же час запевняння з другої сторони, що все буде добре.
-Боязнь втратити близьку, розуміючу,трудолюбиву, завжди готову допомогти тобі(незважаючи на себе), кохану людину, яка тебе цінує і яка тобі не байдужа і втой же час розуміння, що колись воно все таки станеться, тому далеко воно все одно зайти надто далеко не могло(Я собі просто не могла уявити картини, коли моя дитина, моя кровинка підійде до моєї мами і скаже : "Бабушка", замість бабуся або бабця ).
- Щоденні нарікання на те, що його і його націю не поважають і мої переконання, що то тому, що він надто сильно емоційно на це все реагує, які все одно не приносили ніяких результатів. Коли хтось сказав "москаль"(абстратно, не звертаючись до нього), то зразу реакція ніби його хтось обізвав найгіршим словом. Я ж тоді говорила наступне. Наші люди говорять так, бо знають, що ті люди що прийшли сюди мучили і поневолювали наших людей не кращу німців.Коли ж ти говориш що твої діди навпаки допомогали українцям, то ти автоматично не повинен себе відносити до тих людей, яких називають москалями. Але він все одно сильно реагував на все це. В кінцевому випудку я виявилася націоналісткою і нацисткою, яка готова повирізати усіх москалів.
От в принципі і все що я хотіла написати. Це все є дуже сумно. Прошу не судити мене, а зрозуміти, що я пережила. Я відкрила перед вами всіма душу і очікою на взаємну щирість і розуміння з вашого боку.
_____________________________ Бог! Україна! Любов! (ОЯК copyright)
Все, що нас не вбиває - робить сильнішими!!!! (перевірено на власному досвіді)
Можливо, це не зовсім відповідає задумові авторки теми - мені цю історію розповів один з наших викладачів.
Вирішили вони якось поїхати на раків, у Воронежську область. А то було ще за радянського союзу. Саме туди - через АЕС, що поблизу (аби раки були більші!). Зізвали друзів, от один з них і каже: "Ви, хлопці, спочатку організуйте машину - обовязково вантажну - ящик ковбаси і два ящики горілки". "І снасті" - вставив один. "Снастей не треба. А те все обовязково має бути". Розпитувати далі не стали - мовляв, досвідчена людина все таке. Зібралися та й поїхали.
Їдуть Україною - серце радується: хатки біленькі, городи пооброблені, дерева повибілювані. Допалися російської території - і зрозуміли, навіщо брали вантажівку. По тих дорогах інакше не проїдеш. Села позанедбані, хати чорні, забори порозвалювадися, по городах ростуть буряни. Заїхали в якийсь там райцентр, найняли за ту ковбасу та горілку дядьків, ті їм наловили раків, сіли з ними ж, чекають, поки раки зготуються. Розговорилися, наш тоді й питає: "А чого у вас, мужики, поля буряном заростають?". "А не растёть ничего". "А чого не росте?". "А не садим - вот и не растёть".
Це так, просто переказ.
Гарний переказ! Дякую! Я сама, коли проїжджала їхні села - була троха шокована... І, хоч переказ стосується радянських часів - скажу я Вам , що змінелося не багато...
Гиги
Так дещо змінилилося
Тобто у них ніц не змінилося, а у нас тепер теж буряни і забори порозвалювані.
Сам спостерігав ото позаминулого тижня. Видно орне поле - ще сліди від плуга залишились ледь помітні. А вже на тій ріллі виросли берізки молоді вище мого зросту
Правда! Потрібна справедливість! StarKa тут про такі особисті речі розповіла, а Ви, п.Вебмайстре, про якийсь "приват" говорите... Тим не менш - Ви знаєте мій мейл і знаєте аську, то, можливо, якось напишете ті історії?
А я колись трошки пожартував над масквічьом. Діло було у Севастополі, відпочивав з групою з Києва, але паралельно з групою з москви. Так от: одного разу одному масквічю я сказав, що фраза "Закрий пельку, пацюк" означає "Як справи, друже" і попросив хлопця(бідний г-г) сказати її моєму товаришу(боксеру)... Далі, я думаю, ви самі здогадались, що було(мій товариш- дуже запальний г-г)
Увага! При будь-якому використанні матеріалів сайту обов'язкове посилання (для сайтів - відкрите для пошуковиків гіперпосилання) на "Джерело: проект "Українські пісні" https://www.pisni.org.ua"!
