Шановне панство, хочу запитати, чим є для вас українська пісня радянських часів (50-х - 80-х) - класикою або чимось застарілим? І як, на Ваш погляд, можна виконувати такі пісні сьогодні - робити нові аранжування, брати старі ноти і виконувати з симфонічними оркестрами, як це було раніше з естрадними (яких сьогодні вже немає), або взагалі ніяк (просто слухати як пісні дитинства, яке ніколи не повернеться) ??? 

Я вважаю, що кожен з варіантів має право на життя. Якщо наприклад видавати старі пісні на дисках, то тут би краще було використати старі записи, оригінал так би мовити. А якщо виконувати ці пісні - то краще б під оркестр чи естрадний ансамбль. Але тут виникає багато проблем: де взяти цей оркестр/ансамбль, хто буде солістом, де і для кого це грати? Нові аранжування можуть зацікавити декого з молоді, але мені цей варіант не дуже подобається, бо я прихильник оркестровок та старих ритмів. Як показало життя, аранжувати у модерному стилі можна все - і Шамо, і Білаша, і Майбороду, і Володимира Івасюка також. Але це вже буде не оригінал... Будуть втрачені первісні соковиті барви, той варіант, який визрів в голові у автора, його аранжування/оркестровки. 
Кажуть, є два вічних вида музики - класика і народна. Дуже б хотілося, щоб вічною стала і класика нашої естради - пісні 50-х - 80-х років. Щоб вони виконувалися так само, як і раніше. Бо симфонічні оркестри та народні колективи існують в Україні і досі. Хоч їх мало хто слухає, відмирати вони не збираються. Але з класикою естрадної пісні поки що туго... Більшість людей таку музику не слухає, багато хто навіть не здогадується, що таке існувало (і існує досі у записах), а ті, хто цікавляться - роблять це або для того, щоб слухати у себе вдома, або щоб співати за столом.
Я б залюбки створив колектив, який грав би цю музику, але не вмію грати на муз. інструментах, не маю однодумців у своєму місті, і багато чого ще не вистачає... Та все одно непогано би було організувати щось таке... Нехай навіть щоб грати для себе, або для вузького кола осіб, не беручи за це гроші. Дитинство не повернеться, але "Пісні дитинства" можуть отримати друге дихання. Так, це буде елітарне мистецтво, як балет, опера чи симфонія, але вони житимуть!

Я цим зараз і займаюся. Маю вже багато власних аранжувань на пісні 60-70-х, тільки не всі подала в інтернет.
Але для прикладу - В. Івасюк "Казка гір":http://www.pisni.org.ua/songsfiles/3168727.html

Пане Гориславцю! Думаю, що вам буде цікаво прослухавши пісню "Казка гір", послухати ще й Віку Врадій "Колиска вітру" на муз. В. Івасюка. Обидві пісні одного композитора, різнопланові, різні вірші, але тема одна і та сама - про вітер, який собі в горах звив колиску. Ось посилання: http://mp3hz.com/ru/?q=%D0%92%D1%96%D0%BA%D0%B0+%D0%92%D1%80%D0%B0%D0%B4%D1%96%D0%B9+%D1%82%D0%B0+%D0%92%D0%86%D0%90+%22%D0%90%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%BA%D0%B0%22+-+%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%81%D0%BA%D0%B0+%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%80%D1%83

Буду її теж робити по-своєму. Дуже гарна річ!
На живий оркестр важко зараз розраховувати, але якщо зробити інтелігентне аранжування, то пісня все-таки звучатиме.

А поняття "нафталін" особисто я приписую тупим шлягерним одноденкам, де не має вартості музика і слова ні про що, які "розкрутилися", полунали з рік і пропали назавжди. Прикладу не буду наводити, бо тут на сайті є багато любителів і таких "шедеврів". Хіба що один: "Одна калина за вікном", де на відео підтанцьовка у костюмах "a la єрусалим" виконує ледь не "Хава нагілу"
Пісні 50-80-х і початок 90-х - це не нафталін, а творчість, не дивлячись на державний устрій. З митців "перло", як кажуть музиканти. Не було пісень на замовлення, не було тупих сценічних псевдо, а якщо й були, то виправдані обставинами.
А зараз студій, як грибів у горах, а "композиторів" ще більше. Просто техніка йде вперед і є комп'ютерні програми, які вирівнюють будь-який фальш співу. Платиш гроші і з тебе роблять співака, а ще доплатиш, то і звання дають. 20-річні заслужені артисти - це говорить про все...
А хто б відмовився, маючи гроші (чи владу), стати просто так відомим співаком? Живий приклад - Михайло Поплавський. Якщо на комп'ютері усю його вокальну фальш недосконало вичищено, то важко собі уявити, як він співає живцем...

Ну а що Поплавський... Це всього лиш бізнес, принаймні він чесно заробляє свої гроші і славу

Леся, ви абсолютно праві у всьому. До речі, пісні на замовлення були і в радянські часи, і як не дивно, деякі з них стали супершлягерами - "Пісня про рушник" (написана для фільму "Літа молоді"), "Києве мій" (до святкування Дня міста). Легендарна "Летять ніби чайки" теж якби продукт замовлення, але тут трохи інша історія - композитор Ю. Рожавська замовила поетесі Ладі Реві веселого вірша для пісні в стилі французького шансону, але та була в пригніченому стані після похорону друга, тому й рядки вийшли зовсім іншими.
Я чув якось Поплавського вживу - він не співав, а говорив у мікрофон.

Замовлення замовленню - різниця... Все ж таки то була творчість.

А ви, Гориславцю, дійсно музикознавець. Просто унікально багато знаєте нюансів у сфері естрадного мистецтва!

Та ну що ви, не так вже й багато знаю, я ще навчаюся! Є люди, які знають куди більше за мене. З одним навіть знайомий особисто. Але він не хоче спілкуватися і ділитися своїми знаннями. А жаль...

Багато хто з митців тих років не хотять ділитися ні знаннями, ні інформацією, якою володіють. Це дійсно жаль, бо ми нащадки і багато чого не знаємо (навіть для прикладу "Край, мій рідний край"), а вони жили в ті часи, щось робили, щось знають, а от щось вивідати в них не виходить. Парадокс!..

Ця людина не митець, він журналіст і дослідник української естради, дуже добре знайомий з багатьма авторами і виконавцями, з деякими навіть дружив свого часу. Прізвища його з етичних причин не називатиму. Він зараз готує до виходу двотомну працю про українську естраду 60-х - 80-х. Не думаю, що після виходу книжки щось зміниться - як ігнорував мене раніше, так і продовжує зараз. А дарма - об'єднавши зусилля, змогли б зробити набагато більше. Його знання у цій галузі такі, що навряд чи хтось має подібні за обсягом. Та крайній індивідуалізм чи егоїзм, не знаю, як правильніше назвати, призвів до того, що людина тримає це в собі, в той час, коли сотні допитливих людей чекають інформації. На цьому сайті він писав до сторінок деяких співаків та авторів коротенькі відомості, але небагато.
Я знайомий з деякими митцями, правда, лише по інтернету. Хтось охоче ділиться матеріалами та спогадами, хтось - ні. Я їх не засуджую - і за це спасибі. Мав би час і можливість їздити Україною - познайомився б з ними в реалі.

А щодо старої естради - критерій у мене один - "подобається - не подобається" І більшість таки подобається. З дитинства прилипав до екрану, коли передавали "концерт на замовлення". Памятаю кліп, де Яремчук співав у альтанці у Стрийському парку.

Не ті вже тепер часи. Нема Яремчука, і альтанки тої давно немає, і пісні вже мало хто пам'ятає. Парк щоправда ще є, поки що. Але скоро "Евро 2012"...

А що це була за пісня?
Невже з легендарним Стрийським парком щось зроблять?

Яка саме це була пісня я звісно не памятаю. Наразі парк посилено ремонтують, але якщо туди наплинуть "вболівальники"... хто зна?
Вони ж зносять все на своєму шляху

Ви мені скажіть таку штуку:
Культура в Совєтськім Союзі. Як на рівні мистецтва, так і на побутовому рівні. Загалом, безвідносно до національних особливостей.
1. Була вона, чи ні?
2. Звідки вона бралася, які її джерела, походження?
3. І куди щезла? Чи вона ще й досі існує?

Безвідносно до національних особливостей може існувати лише безкультур’я, а культура ніяк не може. Куди подівся міф, якого пропагували? Перестали вірити, він і розвіявся, туди йому й дорога. А хто досі у нього вірує, той "блажен".

Недарма один чоловік хапався за кобуру пістолета, коли чув слово "культура". Воістину найрозтяжиміше поняття: вмієш чемно привітатись і на підлогу не плюєш - от уже ти й культурний; а з іншого боку, культура - це вся та немислима база знань, правил і вмінь, що їх люди здобувають після народження й до кінця днів, тобто практично все, що є в людських головах.
Як же не спекулювати на такій розтяжимості. І творяться отакі посміховиська, як Інститут культури, Міністерство культури, Совєцька культура...
Для серйозних розмов я віддаю перевагу нашому давньому й на жаль майже забутому поняттю "Звичай".
Так от, звичаю в Совєцькім союзі не було. А міністр культури тов. Фурцева казала, що й сексу не було. Були "понятія" (вони тоді називались "мнєнія"), і ще було міністерство культури. А совецькому чєловєку для душевної рівноваги більш нічого й не треба.

Саме так, Василю Герасимовичу, звичай як важлива складова частина культури. В англійців уклад життя склався такий, що tradition, мов панцир, охороняє зв'язок між минулим, теперішнім та майбутнім. Треба ж так, що там досі нема писаної конституції, там не пишуть, а дотримують норми життя, здавна закріплені традицією, тобто звичаєм. І не тільки звичай охороняє життя громадян, але й вони дбають про бережливе ставлення до звичаю, тому наявність традиції свідчить про активність громадськості. Молодці. Нам би отак навчитися! А колись було, це червоногузі як дісталися до влади, перш за все подбали про руйнування інституту звичаїв та створення міфу про окрему, наднаціональну культуру. Знали, що робили!

Мій Дід говорив: "казьонна культура" ще в ті часи, коли можна було загриміти в Сибір. Він був добрим музикантом і Шевченкіністом, бо мав бібліотеку, де твори Шевченка становили біля 600 примірників, не кажучи за Старицького, Франка та багато інших. Кожна книжка була прочитана, а не просто стояла на полиці. Підсовував мені і заборонені на той час ("Собор" Гончара, "Неопалима купина" Плачинди) з проханням, прочитавши, нікому про це не говорити.
А в 4 роки (мама каже) я вже знала близько 40 народних пісень, слухала "Наталку Полтавку", "Запорожець за Дунаєм". У мене навіть ляльки мали тільки два імені - Наталка і Петро. Літеру "р" не вимовляла, але ходила по двору і співала "Ой лихо, не Петвусь..."

А ще хочу висловити подяку сайту, бо сиділа тут кілька днів і знайшла чудові перлини українських обрядових пісень. Наша молодь дуже хоче їх чути і виконувати, але в сучасному "модному" аранжуванні. Це - вже добре! Принаймні пісням буде друге дихання. Я не є прихильником звуків 21-го століття, але якще це допомагає залучати дітей і молодь до наших пісенних джерел, то готова на все, аби так воно й було.

дискусія загалом мені цікава. я прихильник творчості української поп діви кінця 80 х і початку 90р., Русі (Ірини Осауленко). про саму постать цієї співачки писати не буду. скажу лише як вона собі радить зараз. Руся має офіційний сайт WWW.RUSSYA.NET а також присутня в усіх популярних соцмережах:
http://twitter.com/#!/Russyamusic
http://vkontakte.ru/club25453258
https://www.facebook.com/russyamusic
http://www.odnoklassniki.ua/#/profile/153194744890
Руся продовжує співати і видавати свої диски. має своїх численних прихильників, для яких і є це усе. тому як можна називати нафталіном таких виконавців 80-90х , які затребувані і зараз ??? їхні пісні , творчість це золота класика української пісні.
якщо знову говорити про Русю, то на її сторінці триває конкурс на ремікси її старих і нових пісень. всі старі хіти отримали зовсім нове звучання в наймодніших сучасних стилях.
звісно, не кожен виконавець має достатньо часу, коштів, елементарного бажання усім цим займатися. але тоді нехай це роблять їхні фани, і не дадуть їхнім пісням померти.

Українська пісня радянських часів (50-х - 80-х) - є звичайно класикою, справжнім естрадним співом, невмирущим і незабутнім! Пісні в такому стилі необхідно розвивати саме у такому стилі виконання, звучання музики, постановку, оранжування. Щоби звучав оркестр музичних інструментів, не лише електроніка(чи це просто заощадження коштів), щоби голоси нових були мелодійні, схожі на уславлених виконавців 50-80-х р.р. Такими, наприклад, є Світлана Весна, Михайло Брунський. Щоб виконавці не лінилися виконуючи пісню робити наголос на вокал, а не на ремікс (так, що ніби не співає, а швидко розповідає вірш). (Наприклад М. Гнатюк пізніше став виконувати пісню "Смерека" під ремікс (без протягу голосу) і чудова пісня в такому виконанні (як на мене) перетворилася на казна-що. Те саме можу сказати про С. Ротару тут взагалі, якщо раніше це була одна з найкращих виконавців (червона рута, черемшина, які пісні), то вже у альбомі "Єдиному" (2003 рік) ці пісні у новому стилі/ритмі/звуках виконання теж перетворилися на далеко не кращі. А от її Альбом "Тече вода" 2004 рік там записи у ретровому стилі і звучання чудове.
Наприклад на сайті http://smoz.ru/ можна знайти однієї пісні кілька версій виконання і порівняти. Те саме стосується і І. Бобула, тай багатьох інших у минулому чудових виконавців.

З приводу Брунського не згоден - з його пєдєрастичним (вибачте за слово) голосом лише Вітасу підспівувати. Дивно, що така знаменита і талановита людина, як Вадим Крищенко, взялася просувати цього "співака". В соціальній мережі Вконтакте Брунський займається самопіаром і набивається "у друзі" до багатьох людей. Думаю, крім нього талановитих співаків повно, але вони в тіні, бо не мають "бабліща", а може й свідомо не хочуть лізти у шоу-бізнес. Якби я був співаком, ноги б моєї там не було. Краще вже виступати за копійки від обласної філармонії.

Знаєте, яка ідея прийшла мені в голову? Багато пісень 50-х - 80-х не були записані, а з тих, що були - частина записів не збереглася. Треба по можливості розшукувати ноти і слова цих пісень, може, хтось їх колись заспіває! Бо серед них, якщо викреслити твори про партію і Леніна, безліч справжніх шедеврів. Для мене такі пісні за цінністю знаходяться поруч з народними.
А щодо сучасного музичного супроводу, як я вже казав на початку, віддаю перевагу оркестру. Але не всі пісні будуть гарно звучати у такому форматі - більшість пісень вокально-інструментальних ансамблів (серед яких багато джаз-рокових обробок) краще грати під такий склад: клавішні, ритм-гітара, бас-гітара, можливо акустична гітара, саксофон, ударні. Можна ввести дещо з інструментів іншого плану - скрипку, флейту, акордеон... Думаю, рок-обробки будуть особливо цікаві молоді.

До п. Олександра: От тільки не треба сюди плутати "нафталін" на кшталт усіляких "Світлана весна". Дівчина має непогані вокальні дані, але не розуміє, що довкола діється. Їй сказали, що це гарно і вона згодилася, аби її крутили по телеку, а ще співає бездарні пісні, не знаю, де вона їх бере, бо виконання народної пісні колись було в неї досить щирим і неповторним... Я знаю цю дівчину, колись вона була іншою.

До речі, цікава стаття:
http://www.pisni.org.ua/articles/338.html

Дуже цікава стаття, п.Ігорю, я скачав її собі та кілька разів уважно перечитав. Є побажання:
На початку історичного огляду, на мою думку, даремно жодного слова про українську естрадну пісню довоєнних років, така вже існувала, та є непогані зразки, наприклад, "Закохалася" Михайла Донця на вірш П.Зуба, є й інші.
Та ще фінал дуже вже "за упокій", на мій погляд, дарма, бо окрім тупого й ледачого бидла на світі є й вдячна, сприйнятлива публіка, здатна сприймати хорошу пісню, так що й сучасним авторам є на кого рівнятися. Особливо в останні роки відчутно, що хороша, прекрасна молодь в Україні є, це безсумнівно!

Дякую за зауваження. Звичайно, авторська українська пісня (маю на увазі пісні, автори яких відомі) існувала і до 50-х років, особливо в Галичині 30-х та в американо-канадській діаспорі. Писалися такі твори і в радянській Україні. Проте зверніть увагу, що я в статті досліджував не українську пісню як таку, а організований музичний рух нового типу - естраду, що з'являється лише після смерті Сталіна, бо до цього, на відміну від Росії, його не було - не дозволялося владою. Народні і авторські пісні виконувалися в основному оперними співаками. І лише в другій половині 50-х в Україні зароджується новий вид мистецтва - естрада. З'являється така організація, як "Укрконцерт", естрадні пісні вводяться до програм обласних філармоній, виникають нові колективи, приходять співаки, що співають тільки естраду, не займаючись оперою (Олександр Таранець), і пішло-поїхало. Виникає цілий пласт нової пісенної культури, настільки великий і потужний, що все написане раніше (окрім, звісно, народних пісень) здавалося малочисельним і несуттєвим, до того ж деякі популярні до війни автори (наприклад, Весоловський) були фактично заборонені в СРСР. Взагалі, українська авторська пісня до 50-х - це тема для окремого дослідження, братися за яке я поки що не буду.
А з приводу моїх слів наприкінці: звісно, є талановита молодь, але більшість з цих авторів та виконавців аж занадто далеко відійшли від українських національних традицій в пісні і музиці. Як правильно сказала одна моя знайома, "часи пісні з українською душею минули". Сучасні твори не вражають. Та і виконуються в основному під примітивний супровід (синтезатор). Талановиті композитори-піснярі перевелися. Консерваторіям на це начхати - вони готують лише класичних композиторів. Я, наприклад, пишу вірші, але не надсилаю нікому, бо не хочу, щоб вийшла пісня-опудало. Та ще й наша влада так "підтримує" українське пісенне мистецтво, що скоро від нього залишаться одні згадки. Буде лише шоу-бізнес... Але ще є надія на світло в кінці тунелю.

Тільки п. Ігоре і шановні як її реалізувати ту надію. Ну зрозуміло, треба кардинально замінити владу, систему управління на таку, яку я писав раніше(національну диктатуру...), але знов таки як це зробити? З вилами, так вийде три каліки. За гроші, так в кого вони є? Лише у інших (що зараз не при владі на кшталт бютів тощо) представників теж як і владних, зроблених з імпортної плоті і крові,їм ця Українська естрада 50-х - 80-х не снилася. Ющ і здебільшого його команда у 2004 були ніби й вітчизняного виробника, так що з цього вийшло, всеодно реально 5 років жидо-монголоїд керував/крав/продавав. Тут ціле суспільство треба повертати у потрібне річище, а без влади це не можливо, принаймні я в це не вірю. На кого надіятися ?

Про владу та її зміну ми вже говорили у темі про ювілей Назарія Яремчука. Виходить парадоксальна ситуація - щоб змінити життя на краще, потрібна нормальна влада, але для того, щоб вона з'явилася, суспільству потрібно очиститись. Але як йому це зробити при нинішній владі?! Виходить замкнуте коло: що б ми далі не зробили - голосували на виборах, вийшли на Майдан чи повстали з вилами - при владі знову будуть крадії! Бо менталітет в нас такий. Не раз чув, як мої знайомі з опозиційних партій у приватних розмовах казали, що "коли ми прийдемо до влади - будемо красти і відмивати гроші!" І це говорили не партійні боси, а рядові члени! Як можна з такими людьми щось будувати, не знаю... Вони ж і на культуру гроші зажмуть, бо навіщо фінансувати якісь книжки чи концерти, коли кошти, що призначені їм, можна просто покласти до кишені?