Живий приклад - моя мама. Піаністка, 45 років стажу концертмейстера. У місті на вагу золота, бо читає будь-які партитури і клавіри в темпі "з листа". Зараз працює акомпаніатором у балетній школі, де, окрім вальсів Шопена, треба грати ще й польки і твори, на які немає нот. Звичайну пісеньку на кілька акордів на слух не підбере!..

Вже тепліше. Не зупиняйтесь, маестри!

Бува й навпаки. Сидів за роялем у нотному магазині юнак, помічник продавця, грав для покупців обрані ноти, би знали, що зібралися купувати. Звали того юнака Джордж Ґершвін! Таланти й генії теж їдять хліб, тому й мити посуд не гребують. А ДідВасиль правду каже, я підтверджую: зупинятися не слід, йдіть далі стежкою до річки, там і скупатися можна, й рибку зловити. То ж, даєш саморозвиток! А вже з дипломом буде видно.

Теперки ніби все проговорили.

Та ні ж, головного не сказали. А головне - скільки і яких народних пісень ви знаєте.

Тут таки на місці й ноти від сатани. В певному сенсі це вони вбили Українську пісенну культуру. Бо коли всі Українці вміли співати, і в Україні побутувало щось близько 6 мільйонів народних пісень, і складалися найкращі, найбагатші наші пісні (їх тепер уже й не втне ніхто) - тоді нот не було!

Ноти та інші технічні засоби підмінили справжнє володіння піснею. Якщо знання таблиці множення можна з успіхом замінити кишеньковим калькулятором, то з піснями цього робити не можна - загальна музична культура опускається нижче всіх плінтусів. Що й спостерігаємо, і головне - спостерігаємо з оптимістичною байдужістю...

Ну, яка тут байдужість, якщо он скільки зібралося енергійних людей, кому є діло до національної музики, у тому числі народної, та як активно йде збирання пісень, кожен робить що вміє, це ніяк не схоже на байдужість. У мільйони важко повірити, це щось нереального, навряд чи існує у світі народ, в котрого фольклор нараховував би мільйони. Краще спитаємо у фахівців, у нас такі є. Наприклад у пані Мисько-Пасічник, вона професійна фольклористка. Пані Роксоляно, чи буває у кого такий фольклор, де рахунок на мільйони? Бо щось не віриться.
А щодо кількості так скажу: я пісень не рахую, я їх співаю, та ще й дітей вчу. Вони в мене теж люблять українську пісню, й тут, у Московії, вчаться грати на сопілочках. Так що все гаразд. А скільки – то вже питання неактуальне, адже хлібороби у жнива зерно збирають, а не рахують, бо вагар зважить, завтоком підрахує, доповість агрономові, а згодом і всі дізнаються скільки.
А молодим таке моє слово: хочa наш Дідусь Василь іноді так висловлюється, що "без півлітри не розібрати", я вже розібрав та підтримую, Дід правду каже: ноти, таби, акорди, сольфеджіо – то ще не все, пісню треба серцем відчувати, та й співати не тільки по нотах, а й за закликом серця, не стільки голосом, скільки душею. Бути по сьому!

Даремно знову ганяться ноти. Не забуваймо, що саме завдяки нотам і збережена ця кількість народної пісні.
А співання почало гинути з розвитком технічних засобів, що замінили спів - радіо, магнітофонів, а зараз - мобілок (?!)

Ще раніше – був імператорський указ, якогось з Олександрів (окрім Першого, але на жаль я не записав і не скопіював тексту, вельми шкодую) заборонив у межах міст, "в пределах городской черты нижеследующих городов Российской Империи" (далі наводився список) "соборное (тобто хором) пение повсюду, опричь церквей во время, предусмотренное служебным распорядком, согласно утвержденному расписанию, а такожде театрах согласно утвержденному времени спектаклей. Что касаемо всевозможных репетиций и спевок, так для оных надлежит иметь дозволение от жандармских либо полицейских должностных лиц и чинов, проводимо такожде в присутствии упомянутых лиц надзоре".
Я продивлявся списка вказаних міст, там зокрема не було вказано ані Тіфлісъ, ані Ерівань, бо імператорські руки не сягали так далеко від столиці, навіть до сел чи то хуторів не сягали. Тому селяни як звикли під час роботи співати, так співали, а "міщанам", себто міським жителям, суворо заборонялося під загрозою арешту.
Де ще, в якій країні отаке неподобство було можливе?

Саме завдяки нотам, серед іншого, стало можливим авторське право. А завдяки авторському праву стало неможливим творення народної пісні. Вам цього мало? То у нот ще й інші "заслуги" є.

Я не ганю ноти. Я не ганю пиво, фастфуд чи іномарки, але коли на такі речі Українці починають молитися, то доводиться думати, що їх, ці речі, підсовує сатана. А ми заковтуємо наживку...

Якось неадекватно ставити в один рядок ноти та фастфуд.
Народний спів згас саме через появу тех. засобів, які і замінили саморозвагу людей. Те, що без сатани це не відбулося, так це точно. Але людство вже давно живе у полоні лукавого. І не ноти чи літери у тому винні.

"Завдяки авторському праву стало неможливим творення народної пісні."

Та невже настільки вже неможливе? Якщо хтось вміє створити таку пісню, яку буде визнано за народну, то перешкод не існує, створюйте на добре здоров’я. Навіть вірша люди складуть:
Чи красиво, чи то модно, –
Без прикрас і без завіс,
Цяя пісня, брат, народна,
Написав її Триліс!

Може, якось інакше напишуть, згодом побачимо, але головне – чого-чого, а слави вистачить, у сьому сумніву бути не може.

На мій погляд (чи я помиляюсь, то врозуміть мене), неодмінною, якщо не визначальною ознакою фольклорного творчого процесу є повна свобода кожного виконавця/співавтора щодо тексту й музики. Цим забезпечується тривале шліфування, вдосконалення, перевірка всенародною пісенною практикою.
Віктор Лісовол десь у 70-80-ті роки склав (до речі, без нот) пісню "Наливаймо, браття, кришталеві чаші". Її підхопили, бо була вкрай актуальною, хоча й не сказати, що дуже вдалою. За кілька років виринув невідомо ким і як удосконалений варіант - його заспівала вся Україна. І той первісний варіант Лісовола, тепер уже зафіксований і виданий, майже ніхто не чув і не знає. А все ж пісню вважають лісоволовою, а водночас і народною. І навіть новий, досконаліший варіант приписують Лісоволові, і змінювати там щось уже неетично.
Словом, справжній процес фольклорного "природного відбору" неможливий, бачимо лише отакі обмежені винятки.

Правду сказати, "вільний фольклорний процес" минулого століття фактично був (і залишається) невмолимим, невідворотним "опусканням" Української пісенної культури до рівня ментальності орди. Зрозуміло, що коли орда починає вирішувати, яка пісня краща (наприклад есемесками, хоча й не тільки), то кращими з року в рік ставатимуть усе примітивніші гуцикавки. Що й спостерігаємо.
У такому разі "меншим злом" виявляється культура авторської фіксації та ідентифікації - тут і стають у пригоді ноти, авторське право та інші технічні засоби.
Але, по-перше, це вже інша цивілізація.
А по-друге, чорт їй рад.
Мені безмежно жаль за нашою древньою землеробською цивілізацією, що вмирає на наших оптимістично байдужих очах, а разом із нею - видно, неминуче - вмирає й та пісенна культура, яка не потребувала ні нот, ні інструментального супроводу, ні капельмайстрів, а породила неперевершені шедеври. Мені безмежно жаль, що ці шедеври вже немає кому ні співати, ні слухати...
Тому я трохи злий. І втішати мене марно.

Тоді ще раз прочитайте Ваш підпис із афоризмом ніби Конфуція, гарний афоризм, може втішити.

Дід Василь: "вільний фольклорний процес" минулого століття фактично був (і залишається) невмолимим, невідворотним "опусканням" Української пісенної культури до рівня ментальності орди.
А може не ноти є злом, а оцей самий рівень ментальності? Були випадки, коли знаходили дітей, які виросли серед мавп. Їх так і не могли навчити високої духовності. То що ви хочете з народу, якого більше, як 300 років назад перетворили на стадо (не на орду!) і вибивають мізки, стирають спогади підсвідомості про своє походження, своїх пращурів, своїх обрядів і своїх пісень.
А ноти - це Лисенко, Гулак Артемовський, Березовський... А вони ж не зло?..

Пані Лесю, все правильно, тільки давайте тимчасово облишимо Дідуся, най відпочине людина, не будемо торбувати. Відпочивайте, Василю Герасимовичу, ми Вам не заважатимемо.

Я справді трохи перемкнусь на іншу діяльність, а Ви, п. Лесю, уважніше прочитайте мої репліки в цій темі. Я не називав ноти злом. А що вони від сатани - це ще не привід їх забороняти. Знаєте, кажуть "Багатому й чорт дітей колише". Так і здоровому народові ноти не зашкодять. А нашому народові вони успішно помогли забути свою пісенну культуру - хіба ні? Дивіться, ніхто не хоче навіть собі признатися, що знає дуже мало народних пісень.
А що вони дали хорошого? Навчили Лисенка, Гулака, Березовського (та навіть і Леонтовича) ліпити з нашої музики європейські опери, арії, партесні споруди, італійське бельканто та німецьку готику? Ну й вийшло корові сідло. Ніхто їхньої епігонської музики всерйоз не сприймає ні в Європі, ні в нас. Тому що своє втратили, а чужому сяк-так навчились, але ж воно чуже, рідним ніколи не стане, і досконалим ніколи не буде.

Ов-ва!!! Дід Василь - оце якраз те, що відчуваю! І "нафіга" було дебільне музучилище, де уміють навчати абсолютно все, починаючи від сексу з викладачами, у яких вагітні жінки... мої батьки (дурні) ще й якогось там хабаря дали за моє навчання (Мені начхати,кому, бо після Усцяника був ще якийсь дятел,а батьки мали гроші, от і запхали...) Мене завжди підтримувала моя бабуся, а зараз її нема і я , як безпорадне курча, намагаюся вникнути в її ідеї.
Бабуся знала все, а мені нічого не передала...
Але!.. Інколи починаю чути, як пахне трава, яку вже пора зірвати, посушити, потіпати і покласти до Бабусиної скрині. (Бабусина скриня - це цілий набір корінців і трави, але не знаю, куди і що тулити...)
Може мені бабуся велить, що зібрати?..

Макошо, мені зараз дуже ніколи, але хочу сказати Вам головне: помиляєтесь! Бабуся передала Вам усе, що тільки можна було передати, і Вам того стане на весь вік. Але то не рахунок у банку, а гора копіткої тривалої і ніби навіть невдячної душевної роботи (перетворення мавпи, чи то пак Макоші, на людину. Аби лиш Ваша свічка не згасла.

Може Макоша й не людина, але і не мавпа, при всій повазі до Діда Василя.

Ти - людина, Макошо. Дід Василь не мав на увазі мавпу, це просто такий вислів, який походить від часів Дарвіна.
Я розумію, що тобі, коли ти спускаєшся у Верховинську цивілізацію, хочеться з кимось поговорити, а в інтернеті люди цікавіші, ніж усі твої верховинські "лохи", та й теми до розмов цікавіші. Але не потрібно ганити своїх батьків на форумі і теревенити про якісь хабарі. Мізки твої на місці. Не знаю, хто там і що кому давав, але ти поступила з добрими знаннями. А зараз здобувай те, про що мрієш. Щасти тобі і не будь сердита.

До Діда Василя: А ви таки праві щодо бельканто і готики, та й щодо всього, що з ним пов'язане...
Хоч і заношу ноти і клавіри на сайт (намагаюсь вибрати найбільш вартісне), але сама зараз займаюся суто фольклором, особливо гуцульським і, так би мовити, язичницьким. Але пробую це "одягнути" у сучасне аранжування (тільки не кажіть, що цього не потрібно робити, бо молодь відразу залучається до народної пісні і охоче її слухає і виконує). Зараз пишу пісню "Весілля"(вона хоч і авторська, але використовую карпатські весільні поспівки і мелодії гуцульських награшів, а ще дримбу, сопілку, скрипку і цимбали), якщо добре вийде, то закину на сайт.

А якщо робитимете кліп, то молодята на конях будуть?

Ми кліпами не займаємось, ми займаємось музикою.

Даремно ви так опустили наших славетних композиторів, зокрема Гулака-Артемовського. Я слухав "Запорожець за Дунаєм", це прекрасна музика, що має за коріння український народний мелос, європейські опери якщо і зробили на неї вплив, то зовсім незначний. Нашу музику в Європі не сприймають? Та про неї просто не знають! Ми тривалий час жили за "залізною завісою", а після відновлення державності наша бандитська влада не робила ніяких кроків для збереження та поширення української музичної спадщини. Якби Україна була незалежною ще з 1917 року, наша музика полонила би світ, а естрада у 70-ті - 80-ті роки за популярністю не поступалася б італійській. Але не судилося... А з приводу кризи народної творчості хочу сказати, що це загальносвітова тенденція. В тій же Італії небагато хто слухає чи співає народні пісні. Але ж там є свідомість народу і підтримка влади. А у нас ні першого, ні другого... Європі не сприймають? Та про неї просто не знають! Ми тривалий час жили за "залізною завісою", а після відновлення державності наша бандитська влада не робила ніяких кроків для збереження та поширення української музичної спадщини. Якби Україна була незалежною ще з 1917 року, наша музика полонила би світ, а естрада у 70-ті - 80-ті роки за популярністю не поступалася б італійській. Але не судилося... А з приводу кризи народної творчості хочу сказати, що це загальносвітова тенденція. В тій же Італії небагато хто слухає чи співає народні пісні. Але ж там є свідомість народу і підтримка влади. А у нас ні першого, ні другого...

Та й за країну Україну вперше почули завдяки фігуристці Оксані Баюл, потім були Клички, але це все - спорт. Гориславцю, ви праві і не ображайтеся на мене за минулі теревені. Болить у всіх нас однаково. Нам на заході легше, бо тут нищили свідомість трішки менше, хоч і знущалися більше. Але колись у свій час (за "Союзу") мала самодіяльні гастролі по Запорізькій області, була у Донецьку на фестивалі і в Кривому Розі в гостях. Там вижити свідомій людині майже неможливо...
До моїх друзів зараз приїхали родичі з Енергодару і не хотять повертатися додому, наскільки велика різниця відчувається у способі життя і у відношенні до людей. У нас часто вітаються у "маршрутках" і немає комплексів "східняка" і "москаля", якщо ніхто не проявляє власного шовінізму до наших людей.
Це все плітки, щоб посварити народ. Навіть на пісенних фестивалях більшу увагу приділяють виконавцям з східних регіонів. А те, що тут ходять з кулеметами і погрозами - це анекдоти. Приїдьте і переконаєтесь.

Вибачаюсь за повторення у попередньому повідомленні - техніка підвела, а редагувати не виходить.
Ви, Леся, теж пробачте, що я вас образив. Вижити свідомій людині на Сході можна, але доводиться бути двомовним, бо іноді приходиш в крамницю і просиш пляшку олії, а на тебе дивляться, як на інопланетянина ("я нєпанімаю, гаварітє па-рускі"). Та й на роботу можуть не взяти, якщо українською заговориш. А з музичною культурою у нас ще гірше, особливо на селі - самодіяльних колективів майже не лишилося. Раніше при кожному сільському будинку культури був хор чи ансамбль, моя бабуся в такому 30 років співала. Я був у 2008 році на фестивалях Сумщини та Прикарпаття, так там була купа народних колективів. На Запоріжжі такий захід провести неможливо - виступати буде нікому.

Згадала випадок у Донецьку: заходимо у магазин купити щось поїсти і балакаємо українською. Продавець заусміхалася і запитала, звідки ми приїхали, а якийсь покупець сказав: "Бандеры, дайте на сто грамм". Але він це сказав так ввічливо, що дали...

Я до речі був на Заході - у Львові, Івано-Франківську, Коломиї, Долинському районі, на Гуцульщині. Мені теж так сподобалося, особливо у Львові, що не хотілося їхати. Бо почувався як риба у воді. Якби мене нічого не тримало у Запоріжжі, давно би вже упакував валізи та купив квиток до Львова в один бік.

А мій батько, до речі, був москаль з Брянщини, він не вмів спілкуватися українською мовою, але його за це ніхто не ганив. Я в дитинстві ніяк не могла зрозуміти, чому я з мамою розмовляю "так", а з батьком "эдак". На нещастя, він був агресивним алкоголіком, хоч і талановитим музикантом. А я обрала національність українка, адже думаю українською. Шкода мені батька...

Ви кажете, Лесю Василівно, що немає комплексів східняка? А мою Бабусю називали "східнячкою", бо вона родом з Черкащини, як і ваша мама, і богохульною, бо до церкви не ходила. Навіть місцевий священик не захотів її відспівувати, але раптово на поховання прийшов невідомий старий монах, який її знав...
Село є селом, навіть і зараз люди хрестяться, коли мене бачать, ніби я відьомське кодло, хоч і вірую в того самого Бога, що і всі, просто по-іншому його називаю - Даж-Бог!..