Петро Картавий
СПІВАНА ПОЕЗІЯ як художнє віддзеркалення ВСЕСВІТУ
Присвячується фестивалю співаної поезії "Українська Хвиля"
та 25-річчю перших концертів авторської пісні,
організованих автором брошури у місті Суми
Суми - 2002
---------------------
Закінчення
(Початок - тут >>)
---------------------
Барди України у новому тисячолітті.
Думки вголос про побачене і наболіле.
Не так просто змалювати пісенне море України з його фестивальними берегами від Луцька до Брянки, і від Славутича до Ялти двома мовними потоками, появою гурту талановитої молоді, виходом кількох фестивалів на стабільний творчий рівень і представництво (Черкаси, Київ). Цього року стартував проект "Українська Хвиля", і за його програмою проведено фестивалі у Сумах та Кривому Розі, але гострою залишається проблема підтримки і розвитку авторів, що пишуть українською.
Трохи статистики про бардівський рух України
За інформацією, що надійшла до мене у 2001 році, в Україні проведено 34 фестивалі і зльоти та ніким не врахована точно кількість концертів. Кількісна географія фестивалів та зльотів така: Крим - 6, Харківщина - 4; по 3 - Суми, Луганщина, Дніпропетровщина; по 2 - Севастополь, Київ, Полтавщина, Рівне; по 1 - Хмельницький, Черкаси, Славутич, Донецьк, Запоріжжя, Луцьк, Житомир. Тільки 11 фестивалів проведено на Правобережній, решта - на Лівобережній Україні. Така диспропорція фестивальної активності не пов'язана з нерозвиненістю пісенної творчості серед молоді Центру і Західного краю, а вказує на слабкість місцевої інфраструктури та об'єднавчого досвіду організаторів пісенного руху, яких у радянські часи у тих краях було обмаль, а українських клубів і фестивалів взагалі не було до 1989 року. У 2001 році збереглася загальна кількість фестивалів у порівнянні з минулим роком, деякі не проводилися, зате з'явилися нові. Із 10 областей інформація про фестивалі та концерти за останні роки взагалі відсутня, хоча якась діяльність там відбувається, тому що зустрічав на фестивалях учасників із цих областей.
На 9 фестивалях вдалося побувати самому, про інші розповідали учасники або організатори, деяка інформація друкувалася у бюлетені. Ось маршрут моєї мандрівки за черговістю проведення фестивалів: Суми ("Булат"), Севастополь, Черкаси, Балаклава, Суми ("Українська Хвиля"), Луцьк, Київ, Харків, Кривий Ріг. Побував також на двох концертах української пісні у Києві, концерті у Глухові та відвідав табір авторської пісні (АП) "Борзовка" біля Керчі. Білою плямою для мене залишається Донбас, де цього року пройшло 4 фестивалі. Неприємна особливість цього сезону - накладки у проведенні фестивалів. У жовтні одночасно "фестивалили" Харків ("Есхар"), Луцьк, Суми (школярі), а в листопаді співпали строки Житомира та Харкова ("Тропинка"), через тиждень - Кривого Рогу та Дніпропетровська. Першими я назвав міста, що проводили фестивалі за календарем, інші вибрали ці строки через різні обставини. До мене з проханням допомогти визначитися у строках зверталися тільки Севастополь ("Ахтіар") та Кременчук. Напруженими виявилися червень і вересень - по 5, а рекордсменом став листопад - 6, зате лютий, березень, квітень відзначилися тільки одним фестивалем, а претендентів на грудень поки немає.
В інформаційному блоці брошури "Про СПІВАНУ поезію" наведено дані про 2 табори АП, 29 клубів, 3 театри, 2 студії та 2 агентства. Оскільки зв'язок з цими об'єднаннями односторонній (практично інформацію за малим виключенням не надають), то і достовірність тих списків приблизна. Традиційно більшість клубів існує як місце збору людей, що пишуть і співають, але інколи стають місцем тусовки молоді, як сталося це з сумським КАП "Булат". Певним досягненням є проведення клубом концертів та фестивалів, але планової роботи з молоддю вони не ведуть, крім підліткових. Збалансовані колективи у черкаського КАП "Берег" та запорізьського театру АП, активні київські клуби "Арсенал", "Вертикаль", "Дім", студія "Росток", вінницький КАП "Метро", харківські "Дворняги", севастопольський "Ахтіар", миколаївська "Біла ворона", дніпропетровська "Альма-матер", криворізька "Соль" та інші. Про діяльність клубів в інших містах чув, але точної назви та адреси не маю, тому і не наводжу їх у брошурі.
З приходом бізнесменів до організації фестивалів та концертів
зміцнилася структура заходів, але втрачено безпосередність у спілкуванні
Прихід досвідчених організаторів стабілізував рівень підготовки і проведення багатьох фестивалів, хоча від цього вони не стали більш цікавими, була втрачена однорідність середовища, відбулося розшарування на "еліту" та решту учасників. "Стара гвардія" прагне зберегти вплив на молодь, якій інколи вдається діяти самостійно, але здебільшого вона пливе за течією бардівських "традицій", що пильнуються "метрами". Взагалі я не проти збереження традицій, коли молодь співає кращі пісні 60-90-х років, я проти спроби консервації жанру і критеріїв оцінки пісень. У молоді своє бачення життя. Старші можуть допомагати молодим підказками, а не заборонами та "беспощадною" критикою пісень і поглядів на життя, творчість. Догматизм - спроба утримати позиції не за рахунок володіння ситуацією, а силовим нав'язуванням власних поглядів іншим. При цьому наскільки об'єктивні ці погляди - догматика турбує мало. Йому важливо тримати ситуацію під контролем, а це може травмувати вразливі душі молодих.
Фестивалі у Балаклаві та Києві (листопад) пройшли при високому представництві від областей, але у конкурсних концертах звучали голоси учасників із регіонів з розвиненою системою відбору. З 15 учасників конкурсного концерту "Балаклавських канікул" незнайомий був тільки з одним учасником із Росії. Україну представляли учасники з Рівного, Івано-Франківська, Миколаєва, Сімферополя, Донецька, Харкова, Вінниці, Полтави, Луганська, Севастополя, Запоріжжя, Черкас. Всі вони були раніше лауреатами різних фестивалів, але зібрані докупи співали напружено і відповідно не дуже цікаво. Як сказала сумська поетеса Ганна Кожевнікова: "Лауреатами стали ті, у кого сильний голос, а не вірші". Тут можна частково зрозуміти організаторів, коли заключний концерт відбувається на борту корабля, а слухає його кілька тисяч глядачів на набережній, хоча цього року він був менш цікавий, ніж минулорічний.
Потім мені дорікали, що я розрекламував Балаклаву у бюлетені, а там цього року було не зовсім затишно, коли організатори примушували всіх, де хто б не жив у місті, збиратися вранці на лінійку в палац культури. При цьому відносилися до учасників, як до підлеглих. Довелося розповісти, що дійсно "Балаклавські канікули" розпочиналися як фестиваль з теплою атмосферою і увагою організаторів до учасників, але на другий рік вже не був запрошений місцевий КАП "Ахтіар", відбулося розшарування фестивалю на своїх та чужих. Я не став писати минулого року, скільки кпинів було направлено у мій бік "метрами", вважаючи то реакцією на мої критичні статті у бюлетені. Цього року розшарування збільшилося, крім того велася боротьба членів журі за лауреатство для своїх земляків, і відповідно творчість відійшла на другий план. Якщо на першому організатор фестивалю Андрій Соболєв був сама увага до учасників - йому потрібна була наша допомога, то другий він провів більш впевнено, навіть відкрив собі погруддя на дачі письменника С.Скитальця, а третій провели формально, коли відчуваєш себе чужим на пісенному св'яті, і тільки завдячуючи допомозі Марії Соболєвій у мене залишилися нормальні стосунки з організаторами. Спасає Балаклаву море, і при будь-якому розкладі більшість учасників їде додому задоволена.
На київський фестиваль прибуло дуже багато цікавої молоді, але конкурсний концерт з 54 учасниками був довгий і стомлюючий. Крім авторів та виконавців у концерті виступали поети та автори музичних композицій. Реабілітувалися організатори наступного дня, коли відбувся цікавий заключний концерт. З сумом пригадую, як залишилися учасники самі з собою вночі, у час, коли за програмою повинна відбуватися "Чайхана", а організатори зібралися окремо на "посиденьки". Можна б було і не згадувати ту ніч, якби один з учасників не стягував зі стола іншого, який заліз туди з ногами. Запитав свою колегу із Луцька про її враження від фестивалю і вона висловила своє здивування недружністю середовища бардів. Навіть посперечався з нею, пояснюючи, що тут багато залежить від організаторів фестивалю, як уміють вони дати раду тій масі людей, що зібрали разом, а вони про неї просто забули. Наступного дня сказав про це Олександру Королю і він вибачився від імені оргкомітету за прокол та тільки не О.Король правив бал на цьому фестивалі.
Чому на Україні не престижно писати і співати українською?
Особливо делікатна тема - розвиток української авторської пісні (УАП). На жаль, держава і суспільство не можуть справитися із мовною проблемою і це боляче б'є авторів, що пишуть українською, особливо, коли до них з погордою відносяться барди, які пишуть російською. Здається, бардівському середовищу України варто було б підтримати людей, співаючих рідною мовою, як колись підтримували ми тих, кого утискувала влада за їх єврейське походження, організовуючи концерти у різних містах. Та змінилися часи і у березні, розмовляючи з Семеном Рубчинським, сказав йому про це, і те, що я особисто потерпів від влади за організацію концертів київських бардів. Він поставив під сумнів мої слова і довелося розповісти про конфлікт з владою і звільнення мене з роботи у 1984 році, а у відповідь: "Мабуть ти був поганим працівником". Яким я був інженером можуть розказати мої бувші колеги, і як на мене кричав начальник відділу інституту на першотравневій демонстрації 1981 року: "Таких як ти саботажників вбивати треба" за те, що я відмовився нести транспарант. Це все потрібно було пережити і не злякатися бути самим собою та продовжувати організацію концертів, клубів, фестивалів, щоб допомогати молоді відчути атмосферу 60-х років, коли утверджувався жанр авторської пісні. З осені 1965 року почав я відвідувати концерти у Севастополі, а пізніше у Києві, реалізувавши накопичений досвід у Сумах.
Уважно вивчаючи розвиток УАП, побачив не тільки пасивність деяких організаторів у розвитку української пісні, але і неприховану зневагу до українського слова. У 2000 році одна із організаторок "Балаклавських канікул" вимагала, щоб я перейшов на спілкування російською мовою на фестивалі, посилаючись на особливий статус міста Севастополь. Для мене це було несподівано, і я пояснив, що не можу перейти на спілкування російською як інженер (а не філолог), що пише статті українською, а змішуючи дві мови у спілкуванні, відбувається засмічування словникового запасу суржиком. Цього року я вже не отримав запрошення на фестиваль від організаторів, але приїхав відпочивати на море і відвідав два концерти фестивалю, де особливо нічого нового не почув, але познайомився з дівчатами, що пишуть українською. Вразив мене учасник з Чернігова М.Купер, якому передав анкети для дівчат, а приїхавши через кілька днів на концерт, запитав його про анкети. Цей панок почав кричати на мене, що я займаюся нелегальною діяльністю і вимагав посвідчення на збір інформації про бардів та закликав дівчат не заповнювати анкети. Така переміна у його поведінці мабуть відбулася під впливом "доброжелателей", тому що ми до фестивалю не зустрічалися, і навіть не чув про його існування, а в листопаді мені повідомили, що він виїхав з України.
Прочитавши у бюлетені Дениса Голубицького "Авторская песня в Киеве" про концерт українських бардів у програмі ІІ українського фестивалю (Київ фестивалю (Київ - листопад 2001 року) спробував дізнатися хто там буде співати і зателефонував відомим українським бардам у Київ, але ні М.Бурмака, ні О.Богомолець та Е.Драч про цей концерт навіть не чули. Приїхавши по запрошенню на фестиваль, почав розпитувати голову оргкомітету про цей концерт і з'ясувалося, що під вивіскою українських бардів буде звичайний концерт гостей, які співають російською. На моє розчароване запитання про участь українських бардів у концерті, він відповів, що на Україні немає значення, якою мовою співають барди. Мабуть тому з 50 учасників конкурсного концерту фестивалю (хто співав або читав вірші) тільки троє виконували твори українською, і серед них не було жодного представника Києва, хоча у Києві десятки бардів співають українською. Після минулорічного інценденту з Д.Тодорюком та іншими учасниками, мабуть українські барди більше не захочуть почути у свій бік зневажливі слова, як почув я цього року від п'яного дніпропетровця, а потім і від члена журі зі Львова Володимира Губернського несправедливі претензії до адресної книги, що вийшла минулого року, де його прізвище записано у один рядок з дружиною.
Окрема сторінка - українська пісня у Харкові. На фестиваль співаної поезії до Сум не приїхав жоден представник Харкова. Зустрівшись у Києві з організатором фестивалів "Майдан" та "Есхар" Юрієм Чайкою, запитав про харків'ян, що співають українською. На що він відповів, що Харків російське місто і крім М.Воловика та дуету "Адажіо" українських бардів там немає. З цікавістю поїхав на підлітковий фестиваль "Тропинка", де Ю.Чайка головував у журі, і дійсно у конкурсному концерті не почув жодної української пісні, але опісля концерту запитав у одного із бардів, чи є серед його учнів ті, хто пише українською, і він показав мені на молодого автора. Розмовляючи з хлопцем, познайомився також з автором, який вже кілька років влаштовує концерти української пісні у Харкові. Ось тобі і "Харків - російське місто", мабуть комусь хочеться, щоб воно було таким? Харків не тільки рідне місто Марійки Бурмаки, але й джерело української культури 19-го століття, яку розвивав Харківський університет.
Після поїздки по іншому подивився на статтю Ю.Чайки у бюлетені №4 (17) про фестиваль сумського клубу "Булат", де він назвав двох учасників конкурсного концерту, що співали українською представниками іншого жанру, і мав претензії, навіщо їх допустили у концерт, а про дипломанта Людмилу Красівську, яка не бачить (її привезли на фестиваль друзі з дніпропетровського КАП "Альма-матер") сказав: "сердобольное жюри даже выписало диплом". Хоча сам Ю.Чайка отримав звання лауреата у Балаклаві минулого року за пародії на відомі пісні, написані перекрученою українською мовою, а цього року у Києві заспівав пародію на улюблену пісню багатьох поколінь "Милая моя" і видає чомусь свої пародії за пісні жанру АП. У бюлетені №3(16), розповідаючи про поезію О.Смика, згадував, що такий прийом використовували ще за часів СРСР, щоб скомпрометувати українську пісню. Хочеться вірити, що наведені факти просто збіг обставин, а не свідома лінія діяльності державного службовця.
Інша проблема - засилля рок-культури на фестивалях у Західній Україні. Довго не міг зрозуміти проблему непорозумінь з їх організаторами у підході до оцінки творчого рівня учасників, коли визначальним є не поезія, а музичний супровід. На фестивалі "Обереги" у номінації "акустична музика" виступали здебільшого рок-гурти, деякі навіть включали електронні інструменти при виконанні пісень. Розмовляючи з киянкою Оленою Ніколаєвою, запитав, як вона сприймає почуте і вона відповіла: "Це не авторська пісня". Мабуть її слова не відносяться до усіх учасників концерту: гурти "Явиди" та "Майдан незалежності" виконали цікаві пісні без електронного супроводу і заслужено стали переможцями фестивалю. Висока поезія, що завжди була основою авторської пісні любого регіону при залученні рок-гуртів відходить на другий план. Поезія не повинна конкурувати з більш агресивною, у плані впливу на слухача, музичною ритмікою та потребує іншої атмосфери у залі і підготовленого глядача. Якщо організатори не будуть підбирати членів журі та учасників за поетичним рейтингом, рано чи пізно музика, як більш доступна для глядача складова пісні, візьме гору над поезією, а це вже інший жанр, ніж авторська пісня. Пояснення "російського впливу" тут ні до чого, пісні Володимира Шинкарука українські, але в них високий рівень поезії та музичного супроводу, і нормально сприймаються як на Заході, так і Сході України.
Кілька місяців як преса України пише про колоритний проект молодих політиків - клуб-кафе "Остання баррикада" у Києві, де у четвер виступають українські барди. Спочатку про це мені розповів Дмитро Гуцало, коли приїздив до Сум на фестиваль співаної поезії. Здавалося, ну що тут дивного, нарешті у Києві є місце, де можна співати українські пісні та скуштувати страви - "Слава нації! - Смерть ворогам", "Последній рускій", "Слоника замучили кляті москалі", а приміщення оформлене кованими східцями, колючим дротом, кийками-"демократизаторами". Можливо цей епатаж - вдала спроба господарів клубу-кафе привернути увагу суспільства після багаторічної діяльності у відкритій політиці? Захотілося зрозуміти, як будуть почувати себе у клубі-кафе - ні не росіяни, вони туди не підуть, а українці, один із батьків яких росіянин. Мабуть їм буде не зовсім затишно, хоча всі розуміють, що грається молодь. Запитав Д.Гуцало: "Чому барди вибрали пивні барикади. Барикади завжди руйнують, а тут потрібно будувати. Києву потрібен фестиваль, а не тільки розваги у кафе". Дмитро відповів, що то різні речі - кафе і фестиваль, а барикади інколи дають поштовх суспільству і послався на досвід Франції. Тут доречні слова О.Смика: "Не бий москаля на вулиці, убий москаля у собі". Потрібні лідери, хто зібравши волю в кулак, зуміє об'єднати бардів Києва.
Хто ж серед київських українських бардів сьогодні претендує на роль лідера? Певні сили хочуть бачити у цій ролі І.Жука, про це я вже писав у бюлетені №4(10) за 2000 рік. На відкритті фестивалю в Києві стався кумедний випадок, коли ведучий урочисто сказав, що виконується пісня рідною мовою, вийшов І.Жук і заспівав пісню "Мойсей". Відомий київський бард не витримав і зіронізував з приводу рідної мови і Мойсея. Є у І.Жука і пісня про С.Петлюру на доброму "технічному" рівні але без щирих почуттів, немов на замовлення.
Інший претендент на лідерство В.Н-к зажив собі сумної слави, як один із ідеологів останнього фестивалю "Обереги", за словами відомого барда: "Той, що працює тільки на себе". Сказано різкувато, але реалістично. Був вражений його поведінкою, коли у січні 2000 року В.Н-к покликав мене до Києва на обговорення проекту всеукраїнського фестивалю, заявляючи про фінансову підтримку спонсорів. У довгій розмові, відчувши, що хочуть навішати локшину на вуха, щоб використати мій досвід, затребував знайомства зі спонсором. Питання зняли з обговорення. Після цього мене було звинувачено у розвитку російської культури за те, що друкую інформацію та статті авторів, які пишуть російською. Аргументи про те, що допомогаю бардам України, не поділяючи їх за культурною орієнтацією, оскільки неможливо розвивати українську духовність ізольовано від інших культур - співрозмовником не сприймалися. Частина бардів, які пишуть російською - українці за походженням, але не володіють рідною мовою не зі своєї вини, а тому, що виросли у відповідному середовищі, і їм потрібна наша допомога, а не зневага людей, які нічого не зробили для них і в заслугу собі поставили тільки володіння мовою, з якою вони народилися. Можливо, бюлетень і брошури це єдине, що читають українською мовою мої російськомовні читачі? В.Н-к вміло робить собі кар'єру, використовуючи прагнення людей працювати на українську культуру, хоча і має вплив серед певної частини київських бардів, але створити потужну структуру, що об'єднає українських бардів Києва, не зможе. Потрібні інші лідери, хто зможе взяти на себе тягар відповідальності. Шукаймо таких людей разом, можливо, вони також нас шукають!
Кілька слів про проект "Українська хвиля", направлений на підтримку української пісні на Сході та Півдні України. Розуміючи необхідність таких фестивалів, все-таки хвилювався, чи підтримають мене відомі барди та учасники з інших міст. Хочу подякувати за допомогу і підтримку В.Шинкаруку, І.Гринику, О.Смику, О.Різнику, М.Шакірову, З.Дмитровській, С.Руднєву, О.Сухарєву, М.Михайличенко, І.Вишнякову, М.Бура, О.Теленеску, С.Зайцевій, О.Тішик та іншим. Не підвели сумчани Т. та Ю.Бовт, Н.Смертяк, О.Сорокін, М.Паламаренко. Порадували криворізьці проведенням фестивалю "Струна тернова", де у конкурсі потрібно було співати одну українську пісню. Організатори Ераст Іваницький, Марійка Михайличенко та інші достойно справилися з усіма проблемами і заключний концерт пройшов на високому рівні, а Любов Ільченко чудово влаштувала прийом гостей. У Кривому Розі представник Донбасу сказав: "Українські фестивалі, що Ви провели, ненав'язливо повернули мені Батьківщину, яку втратив з розпадом Союзу." Якби цей ключ духовного розвитку людини використали політики - можливо б зникло протистояння між людьми різних регіонів, а ті, хто роздмухує це протистояння виглядали б смішно.
Черга за іншими фестивалями, хто ще ризикне підтримати українську пісню, а ми підтримаємо Вас.
Чи зможуть молоді барди скоро стати професіоналами?
Спочатку хочу позначити власне бачення професіонала у жанрі АП. На мою думку: "Професіонал - співак, який за будь-яких обставин може гарантувати високий рівень виконання пісень, і позитивне враження у глядачів". Більшість бардів першої хвилі СРСР були професіоналами у кращому розумінні цього слова, і, завдячуючи їм, цей жанр відбувся. Цим людям не було місця на радянській естраді, а концерти, організовані на громадських засадах, давали їм можливість самореалізуватися. Не так важливо, що пісенна діяльність не була їх основною роботою, система не дозволяла цього зробити, зате їхні пісні швидко поширювалися і ставали дійсно народними.
Кого з бардів України можна вважати сьогодні професіоналами? Звання "Заслужений артист України" отримали М.Бурмака, Н.Бучель, В.Шинкарук, усі вони працюють у ЗМІ. До цього списку можна додати акторів В.Новікова та С.Тризубого. На їхньому рівні співають Ю.Поліщук та В.Завгородній. Популярні у глядачів виступи М.Барановського, О.Богомолець, О.Вегери, Д.Долгова, Е.Драча, І.Жука, В.Каденка, С.Мороза, З.Слободян, О.Смика, С.Яцуненка, але це барди, що вже відбулися і навряд чи вони зможуть розширити зону свого впливу.
Особливе місце займає народний театр АП із Запоріжжя - відчувається професіоналізм колективу на чолі з Оленою Алексєєвою. Хочу побажати театру успіхів в опануванні української пісні і традицій, кому як не запоріжцям, на чиїх землях "варилася" історія України, піснями розповісти про молодого козака Сахно Черняка, який 1638 року добровільно їде на смертну кару разом з гетьманом Павлюком та його споборником Томиленком, яких видала ворогам козацька старшина. На жаль ця тема висвітлена тільки у поемі Ліни Костенко "Дума про братів неазовських", а аналогічний випадок із Янушем Корчаком у 20-му столітті став надбанням світової культури.
Із молодих авторів, кого я бачив цього року, впевнено поводяться на сцені О.Скорук, Д.Тодорюк і гурт "Явиди", а за умови стабілізації виступівдо них можна добавити Д.Голубицького, В.Міщенка, В.Олексюк, Н.Селезень, О.Сухарєва, Я.Шпачинську та гурти "Майдан незалежності" і "Тиха думка". Серед юних запам'яталися Є.Глотов, Я.Кутько, Р.Лоцман, але їм ще потрібно пройти період випробування сценою і визнанням та стабілізацію художнього образу. Не буду повторюватися про індівідуальний розвиток автора, про це я писав у брошурі "Про СПІВАНУ поезію", у статтях "Щоб писати цікаві пісні, автору потрібно постійно розвиватись" та "Підготовка автора до концертів та фестивалів".
Інша проблема, як сформулював її О.Смик - суспільна несформованість авторів. Яким би не був талановитим автор, але якщо його творчість не зачіпає проблем суспільства, то його пісні не стануть поширені серед широкого загалу. Талант В.Висоцького розкрився на вмінні співати про проблеми близькі мільйонам людей. Важливо також вміти вистояти, навіть при несприятливих обставинах. Заспівав Д.Тодорюк у майстернях київського фестивалю 2000 року пісню про манкурта, але отримавши "по голові" від деяких "патріотів", перестав її співати, і втратив гостроту образності на сцені.
Щоб вирватися до масового глядача, потрібно навчитися боротися за себе і своє бачення світу, навіть коли проти Вас постає оточення. Оточення завжди відстає від розвитку автора, новації якого можуть не сприйматися зразу. Потрібен час, наполегливість і послідовність, щоб оточення звикло до оригінальних образів і авторського бачення світу. Хочу побажати витримки і вдачі. Щасти Вам.
28 листопада - 4 грудня 2001 року
---------------------
Лідерство і самотність: дві складові творчого зростання бардів
Когорті, яка працює над відтворенням
живої української пісні - присвячується
На перший погляд, лідерство і самотність не поєднуються в діяльності однієї людини як взаємознищуючі стани душі. Функціональна діяльність лідера спрямована на поширення власного впливу на навколишнє середовище, а самотність: гостре відчуття відокремленності, ізольованості від кого-, чого-небудь. Духовний світ більшості бардів складний і відрізняється від пересічної особистості асоціативною різноманітністю художнього мислення, яке потрібно постійно розвивати, розширюючи поле діяльності. Творчість барда поєднує поетичну, музичну та співацьку складові, і навіть, коли бард пише пісні на вірші інших поетів, то його робота над пошуком і обробкою віршів, які б зазвучали піснею, також потребує творчого напруження у роботі зі словом.
На думку одного із письменників, автор проходить через три етапи становлення: пошук сюжету (тематики); опанування художніми прийомами; що ви хочете сказати читачу (слухачу)?
Відносно творчості бардів це звучить так:
- Про що писати, де шукати теми для пісень? Коли молода людина відчуває у собі здібність до художнього відображення, то у неї виникає дефіціт поінформованості про Всесвіт. Та не всі розуміють, щоб написати цікаву загалу пісню, потрібно накопичувати життєвий матеріал або інтуїтивно відчувати розвиток подій, що відбуваються. На етапі становлення варто опанувати виконання пісень написаних іншими бардами та пробувати писати пісні на вірші поетів, які близькі вам за духом і твори яких мають високий художній рівень;
- Як написати цікаву пісню? Мова тут про прийоми написання віршів та варіації музичного супроводу. Прямий, але довгий шлях - навчання у студіях та навчальних закладах, де вивчається широкий спектр мистецьких прийомів та історія культури і мистецтва. Потрібно знати, що написати пісню після навчання буде не простіше, ніж раніше, вимоги до власної творчості стануть більш високими. Інколи після навчання індивідуальна особливість автора нівелюється зовнішнім впливом, а його пісні стають шаблонними і нецікавими. На стадії становлення важливо вибирати твори і вчителів, які допоможуть у розвитку вашої індивідуальності та додадуть сил для зростання;
- Що ви хочете сказати своїми піснями слухачу, коли відбираєте у нього сили і час? Це питання стосується більше особистостей, які вже опанували два попередні етапи і збираються далі професійно удосконалюватись, хоча про це потрібно пам'ятати на всіх етапах розвитку, щоб не створювати пісні, не цікаві слухачам.
Від впливу оточення на формування барда як особистості та його психофізіологічного стану залежить направленість поглядів: на зовнішні об'єкти або самоізоляцію. Багато пісень молодих бардів, які довелось чути за останній рік, віддзеркалюють внутрішній світ автора без зв'язку з оточуючим середовищем або це зв'язок з тими людьми, які впливають на формування його світогляду: мама, коханий або кохана. Пісні з цією тематикою, але написані на загальнолюдському рівні можуть захоплювати широке коло слухачів. Інколи сюжет пісень початківців ілюзорний і не відповідає дійсності, але може бути цікавий асоціативністю.
Стан самотності - складова частина творчого пошуку. У статті "Співана поезія як художнє віддзеркалення Всесвіту" писав: "самотність як стан душі віруючої людини присутня у творчості поета" і хочу доповнити сказане тим, що співакам не варто довго перебувати в стані самотності та частіше "виходити в люди". Тема самотності та звільнення від неї цікаво відображена у творах українських поетів з унікальною і трагічною долею Тодося Осьмачки (1895-1962 роки) та Василя Стуса (1938-1985 роки), на яких українці покладали надію на отримання Нобелівської премії з літератури, але у роки висування на лауреатство тяжка смерть позабирала їх із життя, а цією премією нагороджують тільки живих.
Хоча їх вірші задовгі та психологічно напружені, спробуйте вчитатись у кожний рядок і кожне слово, щоб відчути всю гаму почуттів цих складних людей у подібній з обговорюваною ситуацією.
Тодось Осьмачка
Самота
Я в цю добу і підступну, й криваву
Прагну лише самоти.
Навіть за долю свою, і за славу,
І за молитву мети.
І за ту муку, те слово велике
В шумі бездушних розмов,
Що визначає первісне і дике
В серці життя і любов.
Бо почуття наші в серці самітні,
Наче із квіток вінки,
Сплетені к святам на грядці у квітні
В храм і вночі гомінкий...
Котрі, зів'явши, летять під ограду
В затінки хмелю та ніш,
Де тільки вітер пропащу принаду
Збудить в останній крутіж.
І через те самотини я хочу
Там, де самотня блакить,
Щоб не любов собі мати, а творчу,
Хоч і єдину, мить.
Бо і любов нам живе, і страждання
Свіжим цвітінням тривог,
В час, коли творчі безумні змагання
Є невмирущі, як Бог.
І через те мені в лісі і в хаті
Світить, неначе мета,
Може, і в людськім неситім проклятті
Творча моя самота.
Василь Стус
* * *
Звільнися од чекання. Задарма.
Ще буде все - і прогріх, і покута.
Іще спізнаєш: є недоля люта
і анічого більше вже нема.
Звільнися од чекання. Задарма.
Ще буде все - і довгі ночі, й дні,
і довга путь - ні скону, ні спочину,
коли, здається, краще в домовину,
аніж у чужинецькій чужині.
Ще буде все - і довгі ночі й дні,
Ще буде все - і слава, і ганьба.
Ще будуть стрічі, будуть і прощання,
ще буде вод джерельне дзюркотання
струміти зі старого жолоба.
Ще буде все - і слава, і ганьба.
Дарма - іти. І ждати - задарма,
голодним серцем часу виглядати.
Навчайся тратити. Не треба брати
того, що за замками сімома.
Ідеш - і йди. Спинився - то постій.
Копаєш - то копай. На присуд долі
не треба тільки скаржитись. Доволі.
Живий чи мертвий - долі порадій.
Навчайся жити. І вмирати - вмій!
Бо тільки так. І так. І тільки так
доходять свого духу. Мертвий спокій
лежить на всьому. Тож ступай, допоки
ти є даритель, а не є жебрак,
що кличе Бога в поміч. Все приймай,
що на роду писалося твоєму
спередвіків. Провадь музичну тему,
а як життя тобою грає - грай.
Діяльність барда на відміну від "класичного" поета ускладнюється тим, що крім творення віршів йому потрібно співати їх перед слухачами, а тут вже працюють інші закони, ніж у віршоробстві, про які потрібно знати та прагнути їх опанування на рівні стабільного виступу. Деякі барди не змогли подолати виконавський бар'єр і відійшли від активного концертування, хоча і мають у своєму доробку цікаві пісні. На мою думку, їм не вистачило послідовності у побудові власного художнього образу, який може бути цікавим слухачу навіть тоді, коли у барда обмежені виконавські дані: вокал, музичний супровід. Згадаймо тих бардів, що стояли у витоків авторської пісні СРСР і, які витримали шалену критику з боку "офіційних" поетів та композиторів за "примітивізм" виконання, але знайшли підтримку слухачів через те, що співали душею і серцем про думки і почуття, близькі мільйонам підневільних людей, що прагнули очиститись піснею від рабства.
Особлива тема: становлення творця у суспільстві - одна частина, якого зайнята проблемами фізичного виживання, а інша прагне вгамувати власні амбіції у владі, багатстві, розвагах, шкідливих звичках та бандитизмі. Пісні бардів про проблеми інших людей можуть дивувати і навіть дратувати обивателя. Поет Шарль Бодлер порівняв долю поета з птахом, що високо літає та через великі крила не може злетіти із землі, для цього потрібні скелі. Знаю два переклади з французької цього твору та більш цікавий зробив відомий український поет Євген Маланюк.
АЛЬБАТРОС
Синів височини, сріблястих альбатросів,
Що над безкраєм хвиль провадять корабель,
Буває, для забав впіймає гурт матросів
Розважити нудьгу серед морських пустель.
Та лиш поставлять їх на палубі, - ці птиці,
Володарі висот, в ту мить стають без сил:
Незграбно шкутильгать почнуть вони і биться,
Обтяжені з боків кінцями зайвих крил.
Крилаті королі! Які ж ви тут комічні!
Могутні в синяві - каліки ви тепер.
Он з люльки одному пускають дим у вічі,
Он дражнять другого, що зовсім вже завмер...
Поете! Ти також є князем висоти,
І тільки угорі - ти і краса, і сила,
Та на землі, в житті, ходить не вмієш ти,
Бо перешкодою - твої великі крила.
Як же позбутись комплексу самотності і опанувати роль лідера барду? Спасіння потрібно шукати у піснях високого звучання. У тому, що бард є природним лідером не повинно виникати сумнівів, інакше його пісні втрачають елемент єднання людей, що важливо для всіх співаків, не залежно від того, чиї пісні вони співають: свої чи чужі. Головною функцією співака є виконання пісень, що змінюють настрій слухачам, запалюють їх емоційно, примушують вдумуватись у проблеми буття висвітлених піснею. Успішний виступ співака залежить від його вміння посилати позитивний енергетичний імпульс, який підсилюється емоціями слухачів і повертається, додаючи лідеру наснаги та сили. Про те, як навіть мрія зробити добро для інших змінює людину і природу, цікаво сказав Тарас Шевченко у вірші " Буває, іноді старий...", що друкується у бюлетені №3(22) за 2002 рік.
Кілька слів про роль конкурсів, фестивалів у становленні лідера. Фестиваль - пісенне свято, де збираються цікаві особистості, і для початківців є можливість показати свої твори більш досвідченим, зав'язувати дружні стосунки з людьми, що живуть в інших містах. Для творчого зростання початківців важливо всім учасникам, хто опанував ази підготовки, надати можливість виступити перед глядачами. На жаль, деякі організатори у погоні за престижністю своїх фестивалів, збирають велику кількість учасників, відбирають сильніших у конкурс, не даючи можливості решті самореалізуватись. Оскільки у таких випадках відбір ведеться паралельно у різних майстернях, то все залежить від суб'єктивної оцінки та особистих симпатій керівників даної майстерні, у них немає можливості порівняти різних учасників, присутніх на фестивалі. Оптимально, коли у відборі виступає до 30 номерів, і є можливість членам журі консультувати учасників після конкурсного концерту.
Всім, хто прагне набути досвіду виступу в конкурсах, хочу порадити шукати фестивалі, де вас уважно вислухають або самі організуйте нові фестивалі. Методичних матеріалів як проводити фестивалі достатньо опубліковано в інформаційних бюлетенях. Починайте із збірних концертів, до яких запросіть своїх друзів, а потім переходьте до організації фестивалів "власної мрії", де будуть творчо розвиватись організатори, учасники і слухачі, а у вас з'явиться можливість, ставши лідером, подолати синдром самотності. Після таких фестивалів учасники пишуть цікаві пісні, і стає менше людей з нереалізованим потенціалом, що важливо у час духовного занепаду.
Напутні слова молодим, устами пам'ятника Кобзарю, промовляє славетний український поет Ліна Костенко.
Тарас гранітний дивиться суворо:
- А ви гартуйте ваші голоси!
Не пустослів'ям, пишним та барвистим,
не скаргами,
не белькотом надій,
не криком,
не переспівом на місці,
а заспівом в дорозі нелегкій.
Бо пам'ятайте,
що на цій планеті,
відколи сотворив її пан Бог,
ще не було епохи для поетів,
але були поети для епох!
Старше покоління пам'ятає колективне виконання пісень, де лідирували заспівувачі. Для слухача не так важливо, хто написав пісню, важливо, щоб вона "лягала в душу". На концертах, конкурсах, фестивалях співаної поезії варто відродити колективне виконання пісень "Червона рута", "Рідна мати моя", "Гуцулка Ксеня", "Два кольори", "Чорнобривці" та інші, у яких є енергетичний заряд, що дає наснагу співакам, а глядач стане активним учасником дійства. Тільки разом ми можемо відродити пісенну Україну.
березень - червень 2002 року
---------------------
Організатор фестивалю авторської пісні -
ініціатор в єднанні людей з різними життєвими позиціями
Збільшення кількості пісенних фестивалів, особливо на Сході та Півдні України, змушує подивитися на роботу їх організаторів з точки зору гуманізму, професіоналізму, культурницького рівня і вміння набувати практичний досвід від проведених фестивалів. За підходом до мети проведення фестивалю організаторів можна умовно поділити на ентузіастів, бізнесменів і політиків. Є ще проміжна категорія, коли бізнесмени працюють як ентузіасти, але дехто з них робить це для підтримки власного іміджу.
Історія фестивалів авторської пісні (АП) України почалась 1970 року, відколи в Києві був проведений перший фестиваль. З 1973 по 1978 рік мені вдалося побувати на всіх київських фестивалях, організаторами яких виступали туристські клуби, окремі ентузіасти за фінансування і під контролем комсомолу. У 1974 році в Києві був створений клуб самодіяльної пісні (КСП), який перебрав у туристських клубів частину організаційних функцій при проведенні фестивалів. 1976 року стартував харківський фестиваль "Есхар", а пізніше - "Большой Донбасс" у Слав'яногорську та "Байда" - у Запоріжжі.
З 1981 року влада взяла пісенну діяльність під ідеологічний контроль, і п'ять років фестивалі в Україні не проводилися. У 1987 році з подачі влади комсомол почав проводити фестивалі АП, і вони були проведені в більшості обласних центрів. На цих фестивалях українська пісня звучала рідко. 1989 року були започатковані перші українські фестивалі "Оберіг" у Луцьку та "Червона Рута" у Чернівцях. У середині 90-х років кількість фестивалів зменшилася до 7-8 за рік. Інтенсивного розвитку фестивальний рух набуває в 1999 році, а в 2000-01 роках було проведено по 35 фестивалів. Таке зростання кількості фестивалів приводить до розпорошення сил організаторів і не завжди забезпечується високий творчий рівень конкурсу окремих фестивалів.
У 2000-01 роках довелося мені побувати на 18 фестивалях у таких містах: Житомир, Київ, Кривий Ріг, Луцьк, Львів, Севастополь, Славутич, Суми, Харків, Черкаси. Добре враження залишилося після Черкас і Житомира. Оцінюючи рівень професіоналізму організаторів, можна сказати, що проводять ці фестивалі досвідчені і збалансовані команди, які вболівають за весь комплекс емоційного впливу на учасників та глядачів. Сумські фестивалі обговорювати не хочу: "Булат" проводиться на стабільному рівні, і, як його засновник радий, що організатори зберегли фестиваль; "Українська Хвиля" та фестиваль школярів тільки почали своє життя і рано говорити про їхнє майбутнє. Схеми проведення фестивалів у Києві та Харкові схожі - великі проводять політики, а менші - ентузіасти. Політична культура у нас ще не сформована, і від цього страждає культура спілкування. Цікавими, з точки зору спілкування, були фестивалі у Кривому Розі та Львові.
Від вміння створити дієздатну команду організаторів, щоб учасники конкурсу творчо зростали під час його проведення, залежить успіх фестивалю. Спостереження за роботою фестивальних команд показали, що успіх приходить до тих, де є сильний лідер, здатний об'єднати всіх для створення атмосфери творчого пошуку. Щойно сформованій команді потрібно звертати увагу на такі чинники: розробка концепції і програми фестивалю, вибір місця проведення концертів, підбір членів журі, запрошення цікавих учасників конкурсу та багато інших важливих деталей.
Цікава тема для роздумів - лідерство жінок при проведенні фестивалів. Із відомих мені фестивалів сильний вплив жінок на їх організацію виявився на мисі Казантип та у містах Кривий Ріг, Луганськ, Луцьк, Полтава, Севастополь ("Ахтіар"), Харків ("Зимовий Есхар", "Тропинка"), і особливо у Черкасах. Природна схильність жінок турбуватися про комфорт для учасників та прагнення робити справу якнайкраще дають добрі плоди. Там, де є належна підтримка чоловіків (коли вони не воюють за лідерство), створюються надійні команди організаторів.
Більшість фестивалів проводиться за відпрацьованими схемами, де організатори головним вважають запросити відомих бардів у журі, щоб забезпечити успіх у глядачів. Наявність "зірок", коли вони не вписуються у роботу команди, призводить до виникнення бар'єру між журі та учасниками, і тут велику роль може зіграти художній керівник фестивалю. Добре підготовлений конкурс може забезпечити високий рівень заключного концерту, а виступ членів журі не обов'язково зводити до демонстрації їхньої майстерності, інколи вони можуть програвати у привабливості більш молодим переможцям фестивалю, але зате вміють допомогати молодим. Високий творчий рівень фестивалям у Житомирі та Черкасах разом з іншими організаторами забезпечують їхні художні керівники. На інших фестивалях роль художніх керівників виконують голови журі або оргкомітетів.
Було б цікаво зібрати разом керівників фестивалів і обговорити спільні проблеми. Спроба проведення семінару керівників клубів та активу АП України була на 5-му Всеукраїнському фестивалі у Криму (1999 рік). Та через деструктивну позицію керівника табору АП співпраці не вийшло. Той семінар продемонстрував, що більшість організаторів замкнута на власних проблемах, а об'єднати зусилля не вміють і не хочуть вчитися. Деякі керівники, напрацювавши певний досвід, прагнуть задекларувати проведення всеукраїнського фестивалю, забезпечивши участь у конкурсі представників більшості областей. Рівень всеукраїнського фестивалю - це не тільки представництво регіонів, але й комплексне вирішення всеукраїнських проблем. Амбіції організаторів ще ніколи не змогли зробити більше, ніж турбота і тепло душі, без яких цікавих пісень не пишуть.
Якщо фестивальний лідер вміє об'єднати оргкомітет, журі, учасників, глядачів незалежно від їх національності та політичних симпатій у життєздатний пісенний організм, то успіх його справі буде забезпечено.
26-28 січня 2002 року
---------------------
Робота журі на фестивалях авторської пісні.
Плюси і мінуси.
Традиційно відношення бардів до членів журі поважне і мабуть тому тема організації та роботи журі на фестивалях авторської пісні залишається поза увагою широкої громадськості. Спробую проаналізувати способи комплектації та організацію роботи журі. Відбіркові майстерні або прослуховування до конкурсних концертів проводяться не на всіх фестивалях в Україні, тому ця частина роботи у статті не розглядається.
Добирають членів журі організатори фестивалів або ті, хто їх консультує. Підходи до комплектації журі у різних регіонах відмінні один від одного. Існує кілька схем підбору команди журі:
запрошуються відомі барди, які створюють на фестивалі пісенну ауру;
підбирається команда професіоналів, де присутні: музикант, автор, поет, виконавець, журналіст, організатор та інші фахівці жанру;
організатори фестивалів та клубів;
набирається команда друзів організаторів фестивалю, де разом з відомими бардами можуть бути люди, що вперше попали на фестиваль авторської пісні (спонсори, представники влади та інші).
Кілька слів про підготовку роботи журі. Організаторам фестивалю потрібно зазделегідь повідомити запрошених до роботи у журі, а не перед конкурсним концертом. Членам журі потрібно познайомитися з положенням про фестиваль, щоб знати, за якими номінаціями буде проводитися підсумок конкурсу, а також підготуватися психологічно до роботи у тимчасовому колективі і познайомитися з іншими членами журі. Для координації роботи журі призначають або вибирають голову. Підготовку документації веде секретар журі. Коли збирається команда професіоналів, можлива робота журі без головуючого, а координацію роботи веде художній керівник фестивалю або секретар журі. При чіткій роботі оргкомітету журі забезпечують списками учасників конкурсного концерту, де крім прізвища, імені вказують амплуа та назви пісень, рекомендовані до виконання (якщо був відбір). При можливості журі забезпечують мікрофоном для зв'язку та коригування озвучення залу (інколи журі веде конкурс).
Після закінчення конкурсного концерту члени журі збираються для обговорення результатів в окремій кімнаті, бажано, щоб туди не могли заходити сторонні люди, які можуть впливати на прийняття рішень членами журі. Обговорення підсумків конкурсу проводиться в Україні за двома схемами: перша - голосування членів журі за можливість кожного учасника конкурсного концерту бути лауреатом, а ті учасники, хто набирає менше половини голосів із подальшого обговорення виключаються (визначення переможців у номінаціях на фестивалях різне, тому я не буду його обговорювати); другий - оцінюванням виступу учасника балами кожним членом журі і виведенням суми балів кожному учаснику, а набравший найбільшу суму, стає переможцем конкурсу. Інколи комбінують ці два методи. Спочатку проводять оцінювання, і сума балів використовуюється як рейтинг для вибору кандидатів, але при визначенні переможців у номінаціях - окреме голосування.
Оціночних критеріїв та рекомендацій для роботи членів журі в Україні не розроблено. Більшість членів журі - барди, що концертують, і тому відслідковують ті елементи пісенної творчості учасників, які їм близькі. Інколи члени журі з ревністю сприймають спроби молодих створити їм конкуренцію. Тому бажано, щоб у журі були фахівці, які спеціалізуються на певних напрямках (поезія, музика). Визначивши переможців фестивалю, більшість вважає свою місію завершеною, але то слабкий хід з боку таких членів журі. Учасникам фестивалю потрібна допомога і аналіз їхнього виступу та рекомендації, як працювати далі, щоб підсилити вміння поводитися вільно на сцені, інтонаційне розкриття образів у пісні. Такий аналіз потрібно робити у формі підказки, а не повчання, і тоді учасник разом з членом журі шукають більш сильні рішення при виконанні пісень. Після такої співбесіди лауреати, виходячи на сцену у заключному концерті, стають впевнені у собі, і можуть позбутися слабких місць та посилити характерні для їх творчості прийоми. Навіть простий обмін думками між членами журі та учасниками корисний обом сторонам В учасників є можливість спілкування з більш досвідченими людьми, а члени журі можуть дізнатися про проблеми розвитку конкретного учасника та молоді взагалі. Мої рекомендації стосуються невеликих та середніх фестивалів, де можна реально охопити усіх учасників конкурсного концерту (при їх кількості не більше 30). При великій кількості учасників конкурсного концерту тяжко запам'ятати деталі, характерні для творчого образу даного учасника, і члени журі більше стурбовані підсумками конкурсу, а не ідентифікацією кожного учасника.
Організаторам фестивалів потрібно бути уважними при запрошенні відомих бардів в якості гостей, а не членів журі. На відкриття одного із фестивалів запросили відомих бардів, при цьому в афішу декого з них не включили, зате там було прізвище організатора, який як бард маловідомий глядачу. Для роботи у журі запрошено кілька молодих бардів, одному з них про це сказали вже на фестивалі. Виникла ситуація, що, виступивши на відкритті фестивалю, деякі відомі барди не були запрошені у журі і автоматично виключались із активної роботи, тому змушені їхати додому. У випадку, коли у журі працює молодь, то відомих бардів краще було запросити на заключний концерт, де могли б зустрітись молоді переможці фестивалю та досвідчені барди, і така співпраця підсилить виступ молоді. Організатори виходили із рекламних інтересів, коли після відкриття фестивалю наступного ранку телеглядачі побачили виступ відомих бардів. Таким чином, обманули і глядача, який прийшов на концерти та відомих бардів не побачив, а на виступах деяких бардів-організаторів піднімався і покидав зал, йому було не цікаво їх слухати.
Інколи організатори безпідставно втручаються у роботу журі. Голова оргкомітету одного із фестивалів вивів на сцену у заключному концерті учасника, який не став переможцем фестивалю; при цьому дорікнув журі, що вони не помітили такого цікавого автора. Мабуть він не зовсім розумів, у яку ситуацію поставив себе і автора, висловивши недовіру журі? Автор заспівав, і зробив це знову слабо. Радіти з приводу того, що журі було правим, не коректно, а глядачі взагалі розгублено дивилися на цей випадок, нічого не розуміючи.
На сумському фестивалі співаної поезії "Українська Хвиля - Суми-2001" один із сумських авторів не попав у конкурсний концерт, а я, на жаль, через організаційні проблеми не мав можливості послухати його спів на відбірковому прослуховуванні, щоб об'єктивно оцінити його виступ. При обговоренні кандидатів члени журі не включили цього автора до виступу у конкурсному концерті. Коли ми прийшли до театру, де проходив концерт, автор і його прихильниця у різкій формі висловили невдоволення на мою адресу з приводу відсутності автора у списку учасників конкурсного концерту. Після тяжкої роботи з організації фестивалю чути це було дуже неприємно, але не довіряти журі я не міг, а тим паче тиснути на журі і включити автора у конкурс, щоб вгамувати його амбіції. Нагородою за терпіння і стійкість став цікавий конкурсний концерт та фестиваль у цілому.
У випадку проведення всеукраїнських фестивалів важливо, щоб у журі були представники різних регіонів та української пісенної культури. На фестивалі "Балаклавські канікули" склад учасників двох мовних культур мав широке регіональне представництво, а в журі були тільки представники російського пісенного напрямку. Пояснення, що члени журі розуміють українську мову і можуть оцінювати українських авторів малокваліфіковане. У російських та українських пісень різний мелос, тому оцінка українських пісень з позиції російськомовного журі буде направлена до відпрацьованих схем і поглядів російської авторської пісні без урахування традицій української пісні. То буде пісня українськими словами, але не українська за звучанням. У журі Українського фестивалю у Києві було запрошено 75 відсотків киян. З Лівобережної України, де проводиться дві третини фестивалів та зльотів, не було жодного представника, а Львів другий рік представляв російський автор.
Давати оцінку роботи журі минулорічних фестивалів немає сенсу, це справа організаторів, які запросили конкретних людей для роботи у журі, тим паче не буває журі, які усіх влаштовують. Як організатор фестивалю співаної поезії "Українська Хвиля - Суми-2001" роботою журі дуже задоволений, про що писав не один раз. Є у мене до журі деяких фестивалів зауваження: потрібно заздалегідь оголошувати результати конкурсу, щоб учасники знали, хто став переможцем, а лауреатам була можливість підготуватися до заключного концерту. Інколи мої спроби взнати прізвища переможців після закінчення роботи журі натикалися на пихатість деяких членів журі. Прізвища переможців потрібні мені для збору інформації в адресну книгу. Здається, що така надумана секретність використовується окремими бардами для здобуття іміджу, але то надумані цінності.
Коли Вас запросили працювати у журі, то пам'ятайте: Вам довірили оцінювати творчість менш досвідчених людей, а ваше завдання - допомогти їм знайти відповіді на питання їхнього зростання. Буде підвищуватися творчий рівень молоді, і відповідно більше буде поваги до людей, які їм допомогають у розвитку. Ідеально, коли член журі не суддя, а Учитель, і це потрібно враховувати організаторам фестивалів при вибору членів журі.
4-8 січня 2002 року
---------------------
Інформація про співану поезію
Фестивалі української бардівської пісні
"Приспів", Івано-Франківськ, лютий, Гриник Ігор
"Українська Хвиля - Суми-2002 ", вересень, Картавий Петро
"Обереги", Луцьк, жовтень, Ворон Василь, Осійчук Олена
"Струна тернова", Кривий Ріг, листопад, Іваницький Ераст, Михайличенко М.
Українські пісні також звучали на фестивалях у містах Боярка, Житомир, Київ, Полтава, Рівне, Хмельницький, Черкаси та Балаклава (Севастополь)
"Інформаційний бюлетень"
"Інформаційно-аналітично-координаційне Агентство АП України", м.Суми, Картавий Петро. На 10 сторінках публікуються аналітично-методичні статті та матеріали із клубів і активістів бардівського руху України. Рубрики: "Роздуми про авторську пісню", "Ювілеї", "Розповіді про бардів", "Дискусійний клуб", "Скарби поезії" та інша інформація.
Література про авторську пісню та співану поезію автора брошури
Авторська пісня - як явище культури, м.Суми, 1998 р
Авторська пісня в Україні, м.Суми-Вінниця, 2000 р
Про СПІВАНУ поезію, захалявна книжка барда, м.Суми, 2001 р
|
