Петро Картавий
Про СПІВАНУ поезію. Захалявна книжка барда
Історія руху авторської пісні. Пісня і Слово
Саморозвиток автора та виконавця
Інформаційний блок (Фестивалі, Клуби, Лідери...)
м. Суми - 2001
---------------------
Зміст
Слово до читача
Співана поезія: витоки жанру
Україна пісенна!
Бардівському руху України потрібні досвідчені організатори
- Із власного досвіду організації клубу та фестивалю
- Організаційна структура бардівського руху України та її занепад
- Координація - спроба духовного єднання
- Алгоритм проведення фестивалю
Пісня - як духовність, що єднає людей і відроджує культуру нації (народу
Слово і Пісня у творах поетів та бардів
Фестивалі АП як школа для навчання авторів та виконавців
Авторська пісня: шлях до відкритого суспільства
Два покоління та дві пісенні культури авторської пісні України
Щоб писати цікаві пісні, автору потрібно постійно розвиватись
- Середовище функціонування автора
- Індивідуальний розвиток автора-виконавця
Підготовка автора до концертів та фестивалів
Виконавець - транслятор авторських пісень у власній інтерпретації
Інформаційний блок
- Фестивалі та зльоти
- Табори АП, Крим
- Підліткові клуби АП
- Активнодіючі клуби та об'єднання АП
- Координати діячів руху АП України*
- Комп'ютерні сайти
- Книжкові магазини
- Періодичні видання
- Список рекомендованої літератури для саморозвитку авторівта виконавців
---------------------
Слово від автора
За три роки видавничої діяльності для розвитку руху авторської пісні (АП) та співаної поезії України написав кілька десятків статтей аналітично-методичного та інформаційного спрямування. Щоб читач не шукав їх у різних брошурах та інформаційних бюлетенях, виникла потреба зібрати їх під однією обкладинкою.
Головним при відборі статтей стало: привернути увагу авторів та виконавців до проблем саморозвитку і дати їм необхідну суму знань, навичок. Сконцентрована в "Інформаційному блоку" інформація про фестивалі, клуби, лідерів руху АП України дозволить мешканцю будь-якого населеного пункту зателефонувати або написати їм листа і отримати необхідну консультацію, якщо буде на те добра воля адресата.
На жаль, молодь, що відірвана від мистецьких центрів, недостатньо ефективно вміє користуватися напрацьованим досвідом старшого покоління. Мета автора брошури: допомагати авторам пісень, виконавцям, організаторам бардівського життя орієнтуватися у непростому потоку пісенної творчості та найти власний шлях до самоудосконалення.
Принцип взаємодопомоги був головним імпульсом на початку зародження нашого жанру, і я не втрачаю надію на його відродження, тому що пісня єднає людей різних поколінь, поглядів, національностей. То хай же кожний, хто прагне духовної гармонії, покладе у цю справу власну цеглинку доброти та бажання допомагати ближньому. Шануймося, ми того гідні!
березень 2001 року
---------------------
Співана поезія: витоки жанру
Туристська, самодiяльна, авторська, співана поезія - така трансформацiя назви пiсенного явища, що виникло у середовищi інтелігенції СРСР в 50-60-і роки ХХ столiття.
Сучаснику важко уявити, що в пiслявоєннi роки лiрична поезiя була поза законом: її не друкували, друкувалось те, що возвеличувало вождiв.
В душах людей, переживших страхiття вiйни, почалось вiдродження. Популярностi набувають поетичнi вечори та пiснi в супроводi гiтари в туристських походах, "капусниках". Бiльшiсть пiсень виникло в студентському середовищi. Московський педiнститут виплекав цiлу плеяду вiдомих авторiв (Вiзбор, Якушева, Кім, Єгоров, Вахнюк, Долiна).
Дякуючи магнiтофонам (новому явищу в життi людей), цi пiснi дуже швидко поширювались простором iмперiї, ставали надбанням людей, i мало хто знав прiзвища авторiв пiсень, головне - пiснi спiвали, i вони були потрiбнi широкому загалу.
У 60-і роки стають популярними пiснi Галича, Висоцького, Окуджави, Клячкiна, Вiзбора, Анчарова, Дулова, Городницького, Нiкiтiна, Берковського i особливо Юрiя Кукiна, якi спiвали в походах та туристських базах.
Пiсня переходить на сцену, органiзовується велика кiлькiсть концертiв, конкурсiв, змiнюється назва на "самодiяльна", виникають об'єднання пiд назвою "клуби самодiяльної пiснi" (КСП).
Закiнчилась "вiдлига", арабо-iзраїльська вiйна 1967 року стала етапом, пiсля якого око КДБ почало пильно приглядатись до пiсенної самодiяльностi, де серед авторiв було багато євреїв, чиї симпатiї були не на боцi арабiв, котрих пiдтримувала влада в СРСР.
Наступним етапом стала окупацiя Чехословаччини в серпнi 1968 року, пiсля чого почався тотальний iдеологiчний наступ на духовну вольницю людей, деякi КСП були розiгнанi, iншi пiдлягали жорстокому контролю, i їх дiяльнiсть проводилась пiд керiвництвом комсомолу.
Одним з перших, хто вiдчув на собi переслiдування, був Олександр Галич - вiдомий кiносценарист, що написав пiсню "Баллада о прибавочной стоимости", в якій глузував над iдеологiчними догмами, а це не прощалось, через деякий час його вислали за кордон, де вiн i загинув у 1977 роцi вiд удару струмом.
Пiсня об'єднувала людей, що не хотiли жити за правилами, написаними в парткомах. Естафету Галича перейняв Володимир Висоцький, ставши пiсенним лiтописцем епохи. Пiсля його смертi та подiй у Польщi 1980 року влада заборонила проведення фестивалiв. Висоцький застосовує назву "авторська" i стає автором номер один.
Особлива роль у авторській пiснi випала Булату Окуджавi. Своїм камерним спiвом вiн примушував людей вслухатись у слова пiсень, що несли подвiйне навантаження. Не дивлячись на критику, його вiршi та проза друкувались, а його iм'ям користувався Вiталiй Коротич, коли став головним редактором журналу "Огонёк" на початку перебудови, щоб завоювати прихильнiсть iнтелiгенцiї до нової влади.
Серед потоку російської АП у 60-ті роки українські пісні пишуть О.Авагян, Е.Святський, В.Сєрий та інші автори. Гурт "Березень" виконував пісні О.Авагяна.
З 1986 року вiдновлюються московський та "грушинський" фестивалi, створюються десятки нових клубiв авторської пiснi, що об'єднуються в 16 регiонiв на чолi з Всесоюзною радою клубiв самодiяльної (авторської) пiснi. Пiвденно-Захiдний регiон, куди ввійшла Україна, очолив вiдомий органiзатор Семен Рубчинський.
У 1982 роцi в Борзовцi бiля Керчi, на березi моря члени керченського КСП "Галс" на чолi з Юрiєм Черноморченко органiзували лiтнiй табiр для бардiв, через деякий час подiбнi табори виникли в Казанi, Новокуйбишевську біля Самари, селi Пiщане Бахчисарайського району під керівництвом Олени Карпенко. "Табiрна" система внесла пожвавлення в дiяльнiсть авторiв та активiстiв бардiвського руху.
У 1986 роцi в Саратовi пройшов перший Всесоюзний фестиваль авторської пiснi, у 1988 роцi по регiонах пройшли вiдбiрковi тури на 2-й фестиваль СРСР, що вiдбувся в Таллiнi, 3-й фестиваль вiдбувся в Києвi 1990 року. У травнi 1996 року в Петербурзi вiдбувся фестиваль СНД, а 1998 року - 2-й, 2000 року - 3-й.
1988 року в Київському молодіжному театрі пройшов перший вечір української авторської пісні (УАП) та співаної поезії (режисер Лесь Танюк). Дивлячись із сьогодення, не така вже велика подія, але режисер вечора був звільнений з роботи! Через рік у Луцьку учасник вечора Олег Покальчук разом з Василем Вороном та Олексієм Левченком організували перший фестиваль УАП - "Оберіг", який проводився до 1994 року, деякий час навіть двома потоками. Восени 1989 року в Чернівцях відбувся перший фестиваль "Червона Рута", він проводиться через рік, цього року відбудеться у сьомий раз. Серед фестивалів, де звучала українська авторська пісня "Срібні струни" у Житомирі, "Срібна підкова" у Львові, "Гітара і Я" у Рівному та "Приспів" у Івано-Франківську.
1997-2001 роки
---------------------
Україна пісенна!
Розвиток авторської пiснi в Українi розпочався в Києвi та Севастополi, де при туристському клубi "Гермес" приладобудiвного iнституту органiзовувались концерти в 65-67 роках, а пiзнiше органiзувався КСП "Барды и менестрели", через деякий час його закрили за виконання пiсень "Рота" та "Баллада о прибавочной стоимости". В 50-60-i роки в Києвi при туристських клубах гуртувались автори та виконавцi, на зльотах влаштовувались конкурси туристських пiсень. У 1969 році видавництво "Музична Україна" видало книгу "Муза мандрів", упорядники якої Г.Захарова, В.Сєрий, В.Винарський. Книга має розділи "Турист крокує по планеті", "Пісні про рідний край", "Пісні про туристську дружбу", "Похідні пісні", "Біля вогнища". В книжці цікаво поєднані народні, популярні, авторські (туристські) пісні. Авторські пiснi України представляють Е.Святський, В.Сєрий, В.Винарський.
У 1972 роцi за участю Петра Калити та Аркадiя Голубицького створюється київський КСП, перший президент клубу - Неля Пазирюк, кореспондент газети. "Комсомольское знамя". Серед авторiв клубу - Володимир Каденко, Iлля Ченцов, Валерiй Сергєєв, Дмитро Кiммельфельд, Анатолiй Лемиш, Семен Кац, Леонiд Духовний, Володимир Семенов. Особлива роль у становленні київського КСП належить клубу любителів книги "Екслібрис", заснованого Майєю Марківною Потаповою у 1963 році.
Починаючи з 1972 року, проводяться київськi фестивалi до 1979 року, коли вiдбувся фестиваль, заборонений владою. Пiсля цього старий КСП зникає, а при палацi культури "Арсенал" органiзовується КСП "Арсенал", головою клубу стає Володимир Кузнецов i виконує всi настанови влади, що привело до вiдходу старих авторiв вiд клубу та організації напівлегального клубу "Костёр".
На київський фестиваль 1976 року прибула велика група харкiв'ян, яка стане ядром харкiвського клубу i органiзаторами фестивалю "Есхар". Активними в 70-i роки були одесити, вiнничани, запорожцi, луганчани, сiверодонеччани. Крiм київського та харкiвського фестивалiв, проводився фестиваль в Слав'яногорську.
У червнi 1987 року бiля Чугуєва проводиться 1-й Український злiт-фестиваль авторської пiснi, який стане знаковим для УАП. Українські автори Олег Покальчук, Олександр Смик з Рівного та студент Дніпропетровського медичного інституту Едуард Драч, відчувши себе чужими на цьому фестивалі, вирішили працювати над створенням фестивалів УАП. У травнi 1988 року в Києвi пройшов 1-й Український фестиваль авторської пiснi, де виступали переможцi трьох зон (Днiпропетровськ, Одеса, Київ), i вiдбирались учасники 2-го фестивалю СРСР, що вiдбувся в Таллiнi, де лауреатами стали ансамбль "Большой секрет" з Одеси, Олена Лебедєва з Днiпропетровська, Леонід Позен з Києва. У травнi 1990 року в Запорiжжi пройшов 2-й Український фестиваль i вiдбирались учасники 3-го фестивалю СРСР, що вiдбувся в Києвi, де лауреатом стала Ганна Хуповка з Запоріжжя, а дипломантом - Сергій Медуха з Харцизька. У лютому 1993 року в Києвi пройшов 3-й Український фестиваль, де вiдбирались учасники фестивалю СНД, але фестиваль у Великих Луках не вiдбувся. У березнi 1996 року в Сумах вiдбувся 4-й Український фестиваль, де були вiдбранi учасники фестивалю СНД в Петербурзi, за пiдсумками якого ансамбль з Рiвного "Чорнi черешнi" став лауреатом, а Олександр Бебех з Одеси - дипломантом. 1999-й став роком проведення 5-го Українського фестивалю у Криму.
У кінці 80-х років видавництво "Музична Україна" започаткувало серію книжок "Твоя пісня - пісенник для молоді" куди увійшли пісні відомих авторів самодіяльної пісні. Редактор серії Алла Георгієвна Любченко, за словами Олександра Смика, фактично легалізувала українську співану поезію.
У 1989 роцi Семен Рубчинський створив у Києвi театр авторської пiснi "Academia", метою якого було проведення концертiв і фестивалiв на професiйнiй основi. Пiзнiше органiзувались фiлiї театру в Запорiжжi та Харковi. У 1990 році театр провів 3-й фестиваль СРСР, у 1992 році - міжнародний фестиваль слов'янської авторської пiснi "Білі Вітрила", а в 1993 році - фестиваль "Золоті Ворота". У 1994 роцi культурно-просвітницький центр "Славутич" провів фестиваль "Без Подолу Київ неможливий".
У 1992 роцi в Києві з'являється цікаве творче об'єднання "Салон авторської пiснi", організований Олегом Рубанським. За формою вечори салону близькі до вечорів, що проводить КЛК "Екслібрис", але за сутністю - це театр авторської пiснi, де всі присутні - учасники вечора.
Олександр Різник опублікував у журналі "Українська культура" (№1-2 за 1993 рік) статтю "Українська авторська пiсня. Основні етапи розвитку (ХVII ст - 70-ті роки ХХ ст.)", де зроблено аналіз розвитку української авторської пiсні. Олександр Різник єдиний в Україні музикознавець, який захистив науковий ступінь кандидата наук на терені авторської пісні і продовжує публікувати статті у культурологічних часописах, але за останні роки майже не виїздить за межі Києва, і тому його статті стосовно бардівського руху України мають абстрактний, а не конкретний характер.
У 1996 році Семен Рубчинський створив "Міжнародне культурне агентство України" (МКАУ), яке організовує концерти відомих бардів (переважно російських). Цикл статей про ці концерти написала Наталя Хоменко для газети "Україна Молода".
З 1998 року у Сумах починає видаватися "Інформаційний бюлетень" (10 сторінок, упорядник Петро Картавий), у 17 випусках якого опубліковано матеріали більш ніж 50 дописувачів з 30 міст і сіл України та Росії. Упорядником бюлетня написано багато аналітично-методичних статтей, частина яких друкується у брошурі. У рубриках "Роздуми про авторську пісню", "Ювілеї", "Розповіді про бардів", "Дискусійний клуб" опубліковано цікаві статті різних авторів. Рубрика "Скарби поезії" започаткона була для публікації кращих творів бардів України, а пізніше друкувались вірші відомих поетів: Ліни Костенко, Миколи Рубцова, Бориса Чічібабіна, Юрія Левітанського, Василя Симоненка, Арсенія Тарковського, Марії Петрових, Василя Стуса, Булата Окуджави, Олега Ольжича, Олени Теліги, Володимира Солоухіна, Грицька Чупринки, Євгена Маланюка, Олександра Смика, Михайла Драй-Хмари. Активно писали до бюлетеня кияни: Анатолій Кваша - 8, Аркадій Голубицький - 7, Олександр Різник - 6 публікацій. У роботі 18-й випуск бюлетеня.
Вінницька компанія "Крона" (керівник Микола Кротенко) видала у 2000-му році брошуру П.Картавого "Авторська пісня в Україні", де подається інформація про клуби, фестивалі, авторів, виконавців та організаторів АП в Україні. 90 примірників брошури роздано клубам та окремим активістам руху АП.
Бiльшiсть пiсень Українських фестивалiв та конкурсiв КСП виконувались росiйською мовою; серед них у 70-80-і роки були автори, що спiвали українською,- це Володимир Семенов, Едуард Драч, Олег Покальчук, Олександр Смик, Петро Приступов з Києва, дует "АС" з Боярки (Андрій Твердак-Сергій Мороз) та інші.
Пiднесення української авторської пiснi та співаної поезії почалось у кiнцi 80-х рокiв. На хвилi нацiонального вiдродження вiдбуваються вiдомi фестивалi "Червона Рута", "Оберiг" та низка мiсцевих фестивалiв. Серед лауреатiв фестивалiв - вiдомi зараз в Українi автори: Василь Жданкін, Марiя Бурмака, Віктор Морозов, Андрій Панчишин, Іван Козаченко, Ольга Богомолець, Зоя Слободян, Едуард Драч, Олександр Смик, Тарас Чубай, Володимир Шинкарук, Тризубий Стас, Андрiй Чернюк, Наталка Бучель. На жаль, фестиваль "Оберiг" кілька років не проводився, а відродився у 2000 році як фестиваль "Обереги". Серед переможців "Червоної Рути" в номінації авторської пiснi за останні роки немає відомих авторів.
На Сході та Півдні України рідко звучить українська пісня. 1993 року організували ми з С.Архипчуком у Сумах концерт лауреатів "Червоної Рути" та "Оберiгу" (Е.Драч, О.Покальчук, А.Чернюк, В. та І. Шинкаруки). Відбулися концерти Н.Бучель (1995) та З.Слободян (1999). Харків прийняв О.Богомолець.
1993 року у Львові лауреатами українських фестивалів створено товариство автентичної музики, яке започаткувало фестиваль "Срібна підкова". Було проведено чотири фестивалі (1995-97 роки та 2000 рік).
Особливiсть української пiснi в тому, що вона не камерна, i як тiлькi пiсня стає вiдомою, вона покидає коло прихильникiв авторської пiснi. Це чудово простежувалось з пiснями Володимира Iвасюка "Я пiду в далекi гори" та "Червона Рута", що спочатку виконувались у середовищi росiйської АП, а потім стали всенародними. Менi не доводилось чути про українськi КСП, вони просто не потрiбнi для пiснi як явища культури. Клуби тiльки формують середовище, але в творчому планi їх роль невелика, i автори, що стають професiоналами, повиннi багато працювати iндивiдуально. У радянськi часи український клуб авторської пiснi був просто неможливий як "нацiоналiстичний". Альтернатива клубам - творчі об'єднання, які створюються для вирішення творчих проблем, а не суспільних як у КАП. Координуючи 3-й, 4-й та 5-й Українські фестивалі, я робив все, аби зблизити українських учасникiв з росiйськими. Та на жаль, це досить складний процес, де переважають традиції росiйської пісні, інколи навіть агресивні, як було на 5-му Українському фестивалі у Криму, де блокували мою діяльність. Мовна проблема бардівського руху України не чиясь вигадка, а реальність нашого буття, про що свідчить анонімний лист Київського Доброзичливця до мене (опублікований у "Інформаційному бюлетені" № 7 (13) за 2000 рік) з пропозицією українським бардам співати російською мовою, як більш перспетивною для кар'єри бардів. Дискусія на сторінках бюлетеня показала, що при відкритій розмові українофоби підтримки бардівського середовища не отримають, хоча у "душах" деяких бардів залишається дискомфорт, що в Україні звучить українська авторська пісня.
Цікавим з погляду вирішення мовної проблеми був фестиваль "Студентські струни" (Житомир, листопад 2000 року), де половина всіх учасників співала українські пісні, а серед учасників були гості з Білорусі, Молдови, Росії. Білоруси, почувши, як українська молодь співає рідною мовою, також почали розмовляти білоруською, хоча пісень білоруською вони ще не пишуть, а співають народні. Авторів, що пишуть білоруською їхня влада відносить до політичних діячів, а не шанувальників рідного слова. В Україні схожа ситуація була за радянських часів, і дехто мріє про повернення у минуле, але виросло нове покоління, для якого не існує мовної проблеми, і тут багато залежить від організаторів УАП, яким потрібно бути більш дієвими та працювати для того, щоб українська пісня лунала в Україні.
Організаційний спад, що почався 1993 року в авторській пiснi України закінчується. У 2000 році проводилось більше 30-ти фестивалiв, але творча криза ще триває, мало цікавих пісень написано молодими авторами. Спад культури в суспільстві віддзеркалюється в авторській пiснi. Якщо в людини є музикальні, вокальні та поетичні дані - цього недостатньо, щоб стати автором, потрібен ще "фермент", щоб все це "заграло" в людині, таким ферментом є оточення та окремі творчі особистості, що розкривають творчі дані в людині.
1997-2001 роки
---------------------
Бардівському руху України потрібні досвідчені організатори
Із власного досвіду організації клубу та фестивалю
Відвідавши концерт туристської пісні восени 1965 року у Севастопольському приладобудівному інституті навіть не підозрював, що авторська (самодіяльна) пісня органічно ввійде в моє життя і стане об'єктом діяльності. Багато часу мені довелось займатись туризмом, будучи як мандрівником, так і організатором, а пісня була тільки імпульсом, що розкриває душі.
У 60-70 роки туризм і пісня під гітару органічно поєднувались. Більшість концертів та фестивалів проходили під егідою туризму, який мав організаційну структуру від секцій у колективах фізкультури, через районні та міські клуби до обласних, республіканських та всесоюзної федерації туризму. На туристських зльотах різного рівня відбувались пісенні концерти та конкурси.
Із 1968 року починають створюватися клуби самодіяльної пісні (КСП) з автономною системою існування. Крім авторів та виконавців у клубах з'являються організатори, магнітофонщики, господарники та групи прихильників, які допомагають організовувати концерти та фестивалі. Ідеологічний контроль влада здійснювала через комсомол, представники якого були серед організаторів клубів та членів журі фестивалів, для проведення яких влада виділяла кошти. Контроль був жорстким, і авторська пісня була поширена у небагатьох містах України.
У 1973 році перший раз побував на київському фестивалі і був майже на всіх наступних, потім відвідав фестивалі у Харкові та Москві. З 1977 року почав організовувати концерти авторської пісні у Сумах і до 1988 року провів їх десь півтора десятка. За цей період зустрічався з Булатом Окуджавою та Володимиром Висоцьким, але серйозних стосунків з організацією авторської пісні не мав, займаючись роботою у туристському клубі, а пізніше очолив туристську секцію великого об'єднання.
Хвиля поширення авторської пісні почалась у 86-87 роках створенням клубів та проведенням фестивалів у багатьох обласних центрах та великих містах. То була цілеспрямована дія влади з метою активізації суспільства, але під повним контролем спецслужб через комсомол. Коли 1987 року у тільки створеному сумському КСП "Ніка" спробував створити студію, то представник комсомолу звинуватив мене у спробі захопити владу, хоча клуб влітку був на канікулах. Мені довелось залишити клуб, але і КСП при такій "творчості" перестав існувати.
Приїхавши у травні 1988 року на 1-й український фестиваль авторської пісні, мав розмову з організаторами фестивалю Семеном Рубчинським та Леонідом Духовним - чому це у Сумах не проводиться робота в авторській пісні, коли у мене є такий досвід. Спроби розповісти про ситуацію, яка склалась, не сприймалися з мотивацією, що всім зараз тяжко, а частину київських бардів у газеті назвали "агентами ЦРУ". Повернувшись додому, почав організовувати клуб авторської пісні "Булат" при палаці культури машинобудівного об'єднання, в якому працював.
На той час я мав великий досвід клубної роботи, працюючи з туристськими клубами Білої Церкви, Києва, Сум та клубами книголюбів Києва і Сум. Закінчив три республіканських семінари з туризму та орієнтування, мав звання інструктора гірського туризму, провів обласні семінари керівників туристських секцій та суддів. Брав участь у проведенні обласних туристських зльотів, рік був головою обласної федерації туризму, а у 1982 році очолював команду гірських туристів області на республіканському зльоті. Весь цей перелік зроблено для того, щоб було зрозуміло, що маючи такий досвід, міг прогнозувати свою діяльність у КАП і розраховувати на підтримку сумських туристів та київських бардів, серед яких мав добрих друзів.
Творчий потенціал авторської пісні у Сумах був слабкий, традицій ще не було і форму роботи клубу вибрано студійну - постійного навчання. Оскільки я не співаю, то на чуттєвому рівні, слухаючи виконання пісні, вмів визначати слабкі місця і допомагати у пошуку кращого (органічного) звучання пісні. Використовувались найменші можливості членів клубу до самонавчання. Той, хто щось вмів, вчив інших. Організувавши концерти відомих бардів із Києва, Мінська, Харкова, Москви, Караганди, використовувався їх досвід у навчанні членів клубу та виконанні технічних прийомів гри на гітарі. Так, 14-річного Дмитра Колтакова вчили Юрій Лорес, Сергій Гороховський та інші мої друзі. Проводилась робота із кожним виконавцем окремо, підбирались пісні для поповнення репертуару, паралельно йшла розповідь про історію авторської пісні і відомих авторів. Кожного вівторка прослуховувались нові пісні і шліфувались старі, готуючись до першого клубного концерту. Перший концерт показав, у якому напрямку потрібно працювати, а перший фестиваль дав можливість спробувати свої сили у конкурсі, і відбулось знайомство молоді із представниками клубів Києва, Харкова, Запоріжжя. Всі концерти та фестивалі, де бував клуб, записувались на плівку, а для прослуховування пісень вдома було придбано кілька магнітофонів за зароблені клубом гроші. Гроші клуб заробляв концертами в установах та продажем поетичних збірочок, які я друкував на комп'ютері.
Перший фестиваль клубу готувався ретельно, було розписано всі питання, які необхідно вирішувати і хто за них відповідальний. У Сумах такого рівня фестивалі не проводились, тому роботи було багато. Допомагали мені у підготовці та проведенні фестивалю працівники палацу культури, київський КСП "Костёр" (керівник Леонід Духовний) та працівники сумського міському комсомолу. На фестивалі вдалось створити добру атмосферу, він почав набувати популярності, уже на 3-й фестиваль приїхали представники 26 міст України та Росії. Сьогодні це один із цікавих
конкурсних фестивалів на Україні, з власним колом учасників та глядачів. На фестивальних концертах росли Руслана Туріянська, Ірина Барабаш, Микола Ютушуй, Дмитро Колтаков, Олександра Лутохіна, Сергій Мартинюк. Шліфували свою майстерність Анна Хуповка, Наталя Бурхі, Олена Алексєєва, дует Олег Литвиненко-Юрій Кисельов, Олександр Бебех, Володимир Завгородній та інші. Залишивши клуб, я передав керівництво Ігорю Добровольському, і він підтримує рівень фестивалю.
Моя робота у клубі була спрямована на відтворення атмосфери братства, яка панувала серед туристів у 60-70 роки, але сучасне виховання на інших цінностях та дії влади робили свою справу, частина членів клубу при кризі вибрала форму існування не клубу, а компанії. Під час заколоту у серпні 1991 року через випад проти мене, довелось залишити клуб, щоб розборками не зруйнувати його. Відійшовши від клубу, залишив за собою опіку над сумським фестивалем та Дмитром Колтаковим.
На жаль, без постійного пошуку потенціал клубу втрачався, і в останні три роки серед лауреатів та дипломантів сумського фестивалю немає сумчан. Керівництво клубу пливе за течією і до кінця не усвідомлює всіх проблем з організацією роботи клубу, значно її спрощуючи. Організаційні проколи на фестивалі 1999 року, коли під час концертів у фойє палацу проводилась дискотека, та зрив роботи однієї майстерні потребують зміни ставлення у роботі з клубом. Взагалі фестиваль був під загрозою зриву, і мені, як координатору регіону, довелось докласти чимало зусиль, щоб керівники клубу провели фестиваль, який був відбірковим до 5-го всеукраїнського фестивалю. Відомі автори не приїхали на фестиваль, їх вдалось замінити новими членами журі та майстерень. Багато представників клубів вперше відвідали фестиваль. Не підвели і добрі, старі друзі фестивалю.
Організаційна структура бардівського руху України та її занепад
На початку 90-х років бардівський рух СРСР очолювала Всесоюзна Рада клубів авторської пісні. Територіально діяло 16 регіонів. Україна входила до Південно-Західного регіону. Через непорозуміння між лідерами регіону та активістами Донбасу виник регіон "Большой Донбасс". З від'їздом Віктора Забашти до Москви зникла згадка про цей регіон.
Під керівництвом Семена Рубчинського було проведено два українських фестивалі (Київ-88 та Запоріжжя-90). Проводились ці фестивалі на базі клубів "Костёр" та "Парус" (керівник Сергій Кучма). Відбір на українські фестивалі проводився на зональних фестивалях у Дніпропетровську, Києві та Одесі. У 1990 році Київ став містом проведення одного із найцікавіших фестивалів - 3-го Всесоюзного, де відбулись концерти за участью багатьох відомих бардів та поетів.
Із розпадом Союзу та переходом до ринку змінилась на гірше ситуація у середовищі організаторів авторської пісні України. На це вплинули такі фактори:
- перехід частини організаторів у бізнес;
- еміграція;
- відсутність державного фінансування при проведенні фестивалів;
- зменшення уваги у суспільстві до авторської пісні.
Авторська пісня стала справою самого середовища, і, на мою думку, багато втративши, у підсумку все-таки виграла від зменшення боротьби за вплив на середовище. Але практично на верхніх щаблях не залишилось організаторів, спроможних вирішувати проблеми республіканського рівня. Кілька відомих авторів працюють тільки при належній оплаті їх праці, що само по собі нормально, коли є фінансування, але вишукувати для них гроші, працюючи самому за "просто-так" - якось дивно. Сильних клубів, що можуть організувати на належному рівні всеукраїнський фестиваль, практично немає. Претендує на таку роль черкаський КАП "Берег", але напрацьованих зв'язків з іншими клубами у нього мало, потрібен певний час, щоб фестиваль клубу отримав визнання, а його організатори - досвід.
Координація - спроба духовного єднання
Феномен авторської пісні у тому, що несправедиве суспільство не дає духовного розвитку волелюбній людині, і з'являються острівці людей, яких об'єднує пісня про людську радість і біль. Спочатку це групи людей за навчанням, роботою, захопленням, які обмінюються піснями, влаштовують концерти. З часом окремі групи об'єднуються у клуби, які збільшують організаційні можливості груп. У розширене коло прихільників пісні приходять люди різних поглядів і часто клуб стає "бурхливим казаном". При добрих стосунках у такому "казані" можуть з'являтись цікаві твори, але коли амбітні люди перемагають, клуб втрачає свою функцію, і творчі особистості покидають його. У великих містах багато авторів працюють самостійно, звертаючись до клубів при необхідності. Щоб клуби "не варились у власному соку", потрібне спілкування між членами клубів, яке відбувається на фестивалях та спільних концертах. Для допомоги клубам потрібні досвідчені координатори.
Залишивши сумський КАП "Булат", я не відійшов від діяльності в авторській пісні, ставши зв'язковим між деякими клубами та окремими активістами. Першою спробою об'єднання був виїзд на ялтинський фестиваль 1991 року збірної групи сумчан, киян та харків'ян. На фестивалі до нас приєднались двоє із Запоріжжя.
Коли постало питання про підготовку 3-го українського фестивалю, спочатку я відкинув пропозицію взяти участь у організаційному засіданні, яке відбулось на фестивалі "Байда-92" у Запоріжжі. Через півтора місяці у Ялті, побачивши, що справа зупинилась на обговоренні списку запрошених для участі у 3-му українському фестивалі, разом із Сергієм Кучмою та Ігорем Холодовим із Запоріжжя дійшли згоди про проведення фестивалю. На жаль, не зважив на пропозицію запорожців провести фестиваль у їхньому місті, а схилився на пропозицію Олександра Короля провести фестиваль на базі КАП "Арсенал", який не мав досвіду проведення фестивалів. Аргументами за Київ була можливість у столиці зібрати широке представництво бардів різномовного спрямування. Із 13 членів журі 8 жили у Києві. Включившись у підготовку фестивалю, встановив зв'язки з відомими українськими бардами, побувавши на фестивалі "Білі Вітрила". Були складені списки з адресами учасників, журі та запрошених активістів на фестиваль.
Проводився фестиваль 30-31 січня 1993 року. Клуб "Арсенал" дуже мляво виконував складений графік робіт, спроба контролювати події відсікалась киянами. Прослуховування затрималось до початку конкурсного концерту, і у цейтноті керівники майстерень, майже без обговорення, включили у конкурсний концерт 45 номерів, концерт закінчився о 23.30 у пустому залі.
Зібравши представницький форум на одному фестивалі, не знайшов пітримки у пошуку об'єднавчої ідеї через подвійну позицію одного із організаторів, який, декларуючи свою двомовність, відкинув можливість об'єднання. Фестиваль викликав багато нарікань, але, провівши його, зберегли традицію проведення українських фестивалів, був накопичений організаторський досвід на рівні України. Було зібрано великий інформаційний матеріал, який у 1998 році використано при складанні адресної книги. Відбулось на фестивалі і багато цікавих знайомств.
Наступний 4-й український фестиваль при підготовці мав інтригу, яка полягала у бажанні організаторів 1-го фестивалю СНД (С-Петербург, травень 1996 рік) залучити до нього Україну. Через певних бардів з України вони вийшли на керівника сумського КАП "Булат", тому що фестиваль цього клубу за конкурсним рівнем та строками проведення підходив для відбору на фестиваль СНД. Керівник КАП "Булат" повідомив мені про таку пропозицію, і я розказав йому про різницю між клубним фестивалем та українським і рекомендував не брати на себе проведення українського фестивалю без додаткового фінансування. Можливість засвітитись на українському рівні спокусила його, і він погодився на проведення відбору на сумському фестивалі. Щоб не залишати його наодинці із проблемами і підтримати рівень підготовки та проведення фестивалю, мені довелось включитись у роботу. Доля послала ще одне випробування: за місяць до фестивалю керівник клубу через сімейні обставини не зміг працювати на фестиваль, і мені довелось, крім координації, взяти роботу із клубом по проведенню фестивалю.
Фестиваль проводився практично без грошей, докоряли за слабкий сервіс ті, хто умовляв провести фестиваль у Сумах, хоча самі вони нічого не зробили для його підготовки. Клуб намагався працювати, але були проколи при поселенні у готелі, і мені доводилось, дублюючи, їх зустрічати і розводити гостей, тому що відмовився це робити один із членів клубу, відповідальний за поселення. Неприємні спогади залишились від вчинку членів журі, які, визначивши переможців фестивалю, разом із представником оргкомітету фестивалю СНД кулуарно обговорили і склад активістів у делегації України, знаючи, що після засідання журі відбудуться збори керівників клубів та активу (в тому числі і членів журі) по обговоренню кандидатур активістів на фестиваль СНД. Перед зборами запитав Іллю Вінника: "чому, коли проводити відбірковий фестиваль, то у них голова не болить, а прийняли потайки від громадськості рішення, не маючи на те повноважень". На зборах він запропонував мені взяти участь у роботі делегації на фестивалі СНД, але мені не хотілось далі працювати з ними і я відмовився. Творчий рівень 4-го українського фестивалю був високий, лауреатом фестивалю СНД став гурт "Чорні Черешні", а дипломантом - Олександр Бебех.
На 2-й фестиваль СНД попередньо був оголошений відбір на сумському фестивалі 1998 року, але знову кулуарно було обговорено кандидатури на поїздку. У підсумку до Петербурга не поїхав жоден із лауреатів, а з делегацією поїхав сумський автор, взагалі невідомо за якими критеріями відібраний, крім того, що товаришує з І.Жуком. Поїздка членів делегації відбулась за власні кошти, Олександр Король, який виступав ініціатором переговорів, до С-Петербургу не поїхав.
Щоб допомогти бардам у поширенні знань про події у інших клубах України, почав видавати "Інформаційний бюлетень". Уже вийшло два номери, наскільки вони цікаві та потрібні клубам, судити не мені. Щоб активізувати роботу клубів по об'єднанню, розробив проект 5-го всеукраїнського фестивалю, який був підтриманий на засіданні керівників КАП та координаторів регіонів, що відбулось на сумському фестивалі 19 березня 1999 року. Після проведення першого засідання оргкомітету 5-го всеукраїнського фестивалю та розмови із господинею майбутнього, фестивалю і її оточенням вкралась підозра, чи не перетвориться ідея зробити свято для всіх у прагматичне досягнення амбітних цілей окремої компанії. Випадок на сумському фестивалі, коли мені не надали слово, хоча була домовленість про мій виступ з інформацією про всеукраїнський фестиваль, наводить на думку, що більшість організаторів вирішує тільки свої справи, не бажаючи підтримувати ідеї інших про об'єднання клубів у спільноту.
Залишається надія на молоде покоління активістів, яке ще робить перші кроки, придивляючись до подій у авторській пісні, і зможе зрозуміти необхідність відповідального лідерства у об'єднанні клубів, щоб всім разом
вижити духовно. Методичну допомогу їм я можу забезпечити і пропоную низку власних розробок та узагальнень, які практично опрацьовані у клубі та на фестивалях.
Алгоритм проведення фестивалю
При підготовці першого фестивалю необхідно визначити коло організаторів та учасників фестивалю, умови, у яких буде проводитись фестиваль: на природі чи у приміщенні. При виборі строків проведення фестивалю необхідно враховувати строки проведення фестивалів інших клубів України (дивись "Інформаційний блок"). Вибираються приміщення для проведення концертів та інших заходів фестивалю, хто буде працювати у майстернях та журі. Складіть кошторис і проаналізуйте реальність ваших планів. Якщо Ви переконані у своїх силах та надійності ваших партнерів, робіть наступні кроки, перелік яких пропоную:
1. Створення оргкомітету
2. Визначення строків проведення фестивалю
3. Фінансові питання, кошторис, спонсори
4. Пошук приміщення (або місця, якщо на природі)
5. Організація сцени: а) радіоапаратура б) оператори в) запис концертів
6. Зв'язок з клубами та окремими авторами та виконавцями
7. Домовленість з готелем про розміщення гостей (яка ціна проживання)
8. Розробка положення про фестиваль
9. Розіслати положення учасникам фестивалю з інших міст
10. Розробка макетів афіши, програмки, значка, вимпела
11. Призи переможцям
12. Грамоти, дипломи
13. Транспорт
14. Формування журі фестивалю
15. Виготовлення афіши, програмки, значка, вимпела
16. Розклеїти афіші по місту
17. Приміщення для прослуховування (майстерень)
18. Таблички із прізвищами членів майстерень
19. Зустріч гостей на вокзалах
20. Поселення гостей
21. Реєстрація учасників фестивалю
22. Продаж атрибутики
23. Звільнення від роботи (навчання) членів клубу
24. Зв'язок з пресою, радіо та телебаченням
25. Канцтовари для журі та майстерень
26. Прослуховування учасників фестивалю
27. Обід для членів майстерень та журі
28. Продаж квитків на концерти
29. Ведучі концертів
30. Друкування списків учасників концертів.
квітень 1999 року
---------------------
Пісня - як духовність, що єднає людей і відроджує культуру нації (народу)
З народження і до останніх земних днів людину супроводжує пісня. Спочатку дитині співають колискові, а проводжаючи людину з життя - його відспівує церковний хор (півча). Між цими крайніми ситуаціями відбувається велика кількість подій, в яких звучить пісня.
Кожний народ має власні пісенні традиції. Наша земля славиться своєю співучістю. За змістом, формою та організацією спів можна поділити: народний, кобзарський, релігійний, академічний, оперний, естрадний, авангардний. Українська народна пісня була поширена просторами Російської та Австро-Угорської імперій, а пізніше СРСР та в українській діаспорі по всьому світу. За характером і часом виконання народні пісні бувають: календарні; обрядові; історичні; військові (козацькі, стрілецькі, повстанські); соціально-побутові; про кохання; родинно-побутові; жартівливі; сатиричні; літературного походження. Часто народні пісні виконують без музичного супроводу (а капела) або супроводом на народних інструментах. Спів очищає душу та розкриває творчі можливості людини.
Яке ж місце в пісенній ієрархії належить авторській пісні, що відноситься до народної творчості? В ній також присутні елементи естради та авангарду. Зародившись у туристсько-студентському середовищі як форма вільного вияву пісенно-поетичної творчості, авторська пісня з часом переросла у напіворганізований рух із своїми власними традиціями та вимогами , а через це - самоізольований від масового слухача. У наш час, коли через засилля різних форм запису та відтворення пісень, людина майже перестала співати сама, послабляючи свій природній зв'язок з оточенням і космосом, авторська пісня може набути форм пісенного відродження людини і народу. Середовище авторської пісні може створити сучасні пісні всенародного звучання з високою поезією та колоритною музикою. Щоб це відбулось, автор не повинен відриватись від коріння народу, а бути його виразником у пісні. Це вимагає від автора величезної роботи, тому що написати складну для виконання пісню простіше ніж доступну і цікаву мільйонам людей, для чого потрібен талант, тяжка праця та чистота душі. Такі пісні єднають людей, створюють атмосферу братства та взаємопроникнення.
Аналізуючи творчий рівень авторської пісні 70-80 років в Україні, кинулось в очі: великий розрив у популярності пісень на користь авторів із Росії, хоча на рівні фестивальних конкурсів немало авторів із України ставали лауреатами відомих фестивалів. Подальший їх пісенний ріст зупинявся, а їхні пісні, що співали по всьому Союзу, можна перерахувати на пальцах. Свої кращі пісні українські автори створювали на початку творчого шляху. Яка ж причина такого розриву? На мою думку, їх декілька: відрив від пісенних традицій краю, де ти живеш; спроба наслідувати відомих російських бардів; зіркова хвороба через невміння знайти своє дійсне, а не уявне місце; корпоративність організаторів бардівського руху України - спроба підкорити, а не допомогати молоді; боротьба організаторів за фінансування власних поїздок на фестивалі та інших заходів.
Наслідувати пісенних традицій не означає писати пісні під народні, а використовувати прийоми, що характерні пісням нашого краю: емоційне забарвлення співу, музичний колорит та інші знахідки, які підсилять пісню, і вона буде більш органічною та цікавою оточенню і стане їхньою.
Починаючи з 1988 року, періодично доводилось чути запитання про кризу жанру авторської пісні і її відмирання. На щастя, сьогодні немає потреби переконувати в підйомі авторської пісні в Україні: нехай бажаючі знайомляться з атмосферою багатьох фестивалів і послухають пісні як відомих бардів, так і молоді. У 1993-96 роках кількість фестивалів в Україні зменшувалась до 5-7, але стабільно працювали табори та деякі клуби авторської пісні. Це свідчить про те, що авторська пісня стала способом життя для великої кількості людей. Адресна книга на кінець 1999 року налічувала близько 225 прізвищ, ще 80 анкет не внесено до книги, а це тільки актив авторської пісні України. За експертною оцінкою в Україні активно працює до тисячі авторів, виконавців та організаторів. Ще кілька тисяч активних прихильників авторської пісні постійно відвідують фестивалі та концерти. Українське радіо щотижня веде передачу про авторську пісню. Кілька приватних радіостанцій різних міст ведуть програми, присвячені авторській пісні.
Потрібні постійно діючі центри навчання авторів та виконавців, студії для запису пісень, видання збірок поезії.
Важливу роль відіграє атмосфера стосунків, яку створюють організатори концертів, таборів, фестивалів. У більшості заходів атмосфера доброзичлива, але немало фестивалів потерпають від невміння контролювати ситуацію над пиятикою. Бувають випадки виходу на сцену в нетверезому стані окремих авторів, на жаль, мужності організаторам не завжди вистачає, щоб відмовити у виступі таким прихильникам Бахуса. На "Есхарі-98" був свідком бійки між екстремістськи налаштованими групами. Деякі автори спекулюють на національній тематиці, співаючи пісні про "москалів" та "хохлів" в образливій для іншої сторони формі, хоча це маскується під жартівливість. Інколи для власної популярності виконуються пісні сексуальної тематики низького художнього рівня - це ображає вихованого слухача. Організаторам потрібно добре знати тих, хто приїздить на їхні фестивалі і відповідно проводити упереджуючу роботу. Якось Олег Жваколюк із Сімферополя висловився про Сумський фестиваль: "Є велика різниця між тим, що відбувається на концертах і в гуртожитку, де проживають гості та влаштовують пиятику". Хоча давно не займаюсь безпосереднім проведенням фестивалю, але як його засновнику було боляче за фестиваль і я відповів: "За ті два дні, що гості живуть у Сумах, їх неможливо зробити кращими, а те, що відбувається в залі, залежить від організаторів", хоча він правий - ситуацію потрібно контролювати. Цікавою знахідкою Сумського фестивалю є спільний спів московського тріо "Своясі" та сумського бандуриста Миколи Мошика. Коли вони співають разом, приходить думка: "Політикам не вдасться втягнути наші народи у війну, поки нас єднає пісня".
Особливу увагу потрібно надавати роботі з молоддю, допомагаючи організаційно, методично і творчо, працюючи з кожним автором та виконавцем індивідуально. Клуби, гуртки та студії для молоді в Україні працюють у містах: Харкові, Луганську, Запоріжжі, Києві, Боярці, Володимир-Волинському, Артемівську, Каневі. В Києві та Харкові проводяться молодіжні фестивалі. Навчаючи молодь, не потрібно поспішати робити пісенну кар'єру на фестивалях, а вчити її глибинному співу душі - тоді успіх буде гарантовано, і не так важливо, чи вийде вихованець на республіканський рівень, чи буде співати для своїх друзів, головне, щоб це було щиро і цікаво.
На закінчення хочу побажати читачам високого співу та вміння професійно слухати тих, хто співає. Професійний слухач у нашому середовищі - явище рідкісне, його теж потрібно виховувати і тоді по-новому зазвучить пісенний зв'язок автора і слухача.
січень 2000 року
---------------------
Слово і Пісня у творах поетів та бардів
За десятки років, що мені довелось прожити у середовищі авторської пісні, виникло бажання відшукати той внутрішній вогонь, який спонукає творчу людину творити Слово і Пісню. Без цього вогню творець перетворюється на графомана або ремісника.
Поезія і пісня як вони відображені у твочості бардів і поетів - тема моєї розвідки. Щоб зрозуміти витоки річки - Поезія та Пісня - повернемось до джерел поетичного відродження ("відлиги") та народження жанру: авторська пісня. Відомі засновники жанру: М.Анчаров, Б.Окуджава, О.Галич, О.Городницький мало звертаються до самої пісні, хоча Юрій Візбор та Ада Якушева не обійшли її увагою. Ця пара - спочатку подружжя, а потім друзі по творчості, - багато зробила для збільшення числа прихильників авторської пісні, зробивши пісню більш довірливою. Нібито сам слухач був героєм їх пісень.
Вам пропонується композиція із фрагментів творів, де йде мова про поезію і пісню.
Юрий Визбор
И странно - но исходит благодать.
От грустного времен передвиженья,
Когда уж легче песню написать,
Чем описать процесс стихосложенья.
Мы делали работу как могли,
Чего бы там про нас ни говорили,
Мы даже отрывались от земли
И в этом совершенство находили.
Ада Якушева
Скажешь - поймаю песню на лету,
Даже в нее поверю, как в мечту.
Только не в песнях дело тут моих.
Мне просто нравится, как слушаешь ты их.
Юрій Кукін написав "Трактат о песнях", де розповідає, про що пишуться пісні. Через брак місця цю довгу пісню надрукувати не можу. Бажаючі можуть знайти її у збірочці поезії барда. Вічні цінності часто були в центрі уваги багатьох бардів і поетів старшого покоління.
А.Стовба
Если умолкнет певец, ,
Песню подхватят друзья.
Пламя горячих сердец
Смертью убить нельзя.
Вольные ветры степей
Стужу несут или дождь,
Песня грозы сильней
Песня духовный вождь!
Отблески давних надежд,
Болью рожденная мысль...
Песня нужнее одежд,
В песне - свободы смысл.
Середньому поколінню бардів теж небайдужі вічні цінності у Слові та Пісні. Як відповідь на поставлені ними запитання подаються рядки Ліни Костенко.
Михаил Щербаков
Полагаюсь на слово, на вечное Слово,
И кроме него - ничего.
Обращаюсь к нему, как к началу земного
Всего и иного всего.
Возвращаюсь, качаясь, как судно к причалу,
К высокому Слову Творца.
И чем более я продвигаюсь к Началу,
Тем далее мне до конца.
Ліна Костенко
Ми мовчимо - поезія і я.
Ми одна одній дивимось у вічі.
Вона не знає, як моє ім'я,-
мене немає в нашому сторіччі.
Багато бардів вже пішло з життя. Мінський бард Арон Крупп немов передчував свою трагічну смерть у поході і написав пісню "Хочется жить". Немов відгукується на це наш земляк, а тепер москвич, автор телепередачі про авторську пісню - Борис Вахнюк.
Арон Крупп
А все-таки, все-таки хочется петь,
Даже когда в сердце песням нет места.
Только б не сдаться и только б успеть
Спеть свою самую главную песню.
Борис Вахнюк
Давайте собираться у стола!
И с нами те, чья песня не допета.
Они живут, пока мы помним это,
Покуда наша боль за них светла.
Середньому поколінню бардів теж небайдужі вічні цінності у Слові та Пісні. Як відповідь на поставлені ними запитання подаються рядки Ліни Костенко.
Михаил Щербаков
Полагаюсь на слово, на вечное Слово,
И кроме него - ничего.
Обращаюсь к нему, как к началу земного
Всего и иного всего.
Возвращаюсь, качаясь, как судно к причалу,
К высокому Слову Творца.
И чем более я продвигаюсь к Началу,
Тем далее мне до конца.
Ліна Костенко
Ми мовчимо - поезія і я.
Ми одна одній дивимось у вічі.
Вона не знає, як моє ім'я,-
мене немає в нашому сторіччі.
Багато бардів вже пішло з життя. Мінський бард Арон Крупп немов передчував свою трагічну смерть у поході і написав пісню "Хочется жить". Немов відгукується на це наш земляк, а тепер москвич, автор телепередачі про авторську пісню - Борис Вахнюк.
Арон Крупп
А все-таки, все-таки хочется петь,
Даже когда в сердце песням нет места.
Только б не сдаться и только б успеть
Спеть свою самую главную песню.
Борис Вахнюк
Давайте собираться у стола!
И с нами те, чья песня не допета.
Они живут, пока мы помним это,
Покуда наша боль за них светла.
Історія поезії і авторської пісні нашої землі - нелегка. Здавалось, за таке просте і природнє право - бути самим собою - людина повинна була пройти тяжкі випробування. Інколи поети за це платили свободою і навіть життям. Після тринадцятирічного ув'язнення загинув у спецтаборі для політв'язнів Василь Стус - надія української поезії на світове визнання. Мабуть, кожний автор, виконавець і всі організатори бардівського руху старшого покоління пройшли випробування - залишитись людиною або прислуговуватись неправедному режиму влади. Ось про ці випробування говорять такі різні автори: український поет Василь Стус і бард з Волині Олег Покальчук, який був серед тих, хто визволяв тіло Василя Стуса з пермської землі для перепоховання у Києві. Олег Покальчук один із організаторів всеукраїнського фестивалю авторської пісні "Оберіг" у Луцьку.
Василь Стус
Куди мене ти, слово, завело?
Дві довгі лави і чотири мури.
Здається, досить тісно для натури,
і здавна так було. Отак було.
Куди мене ти, слово, завело?
В тобі - мої початки нескінченні
в тобі - мої сліди і всезнищенні
напитування про добро і зло.
Олег Покальчук
Окрім віри в себе, більше від страху
Ще ніким не знайдено ліпших ліків,
Ось чому фахівці з оскверніння праху
Закусили до крові мундирні лікті,
Бо в тяжкий ланцюг червоного блуду
Не дають вірші закувати душу,
І уперте Стусове "Я так буду!"
Відгукнеться у кожному: "Я так мушу!"
Примкніть багнети, встаньте у шанцях,
Кращі поети - вічні повстанці,
Ті, що з руїни творять державу,
Від України - героям слава!
Завершують композицію твори видатних діячів української та російської культури Ліни Василівни Костенко та Володимира Семеновича Висоцького
Ліна Костенко
Яка різниця - хто куди пішов?
Хто що сказав, і рима вже готова.
Поезія - це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!
І то не є дзвінкий асортимент
Метафор, слів,- на користь чи в догоду.
А що, не знаю. Я лиш інструмент,
в якому плачуть сни мого народу.
Володимир Висоцький
Север, воля, надежда, - страна без границ,
Снег без грязи, как долгая жизнь без вранья.
Воронье нам не выклюет глаз из глазниц,
Потому что не водится здесь воронья.
Кто не верил в дурные пророчества,
В снег не лег ни на миг отдохнуть,
Тем наградою за одиночество
Должен встретиться кто-нибудь.
травень 2000 року
---
Закінчення – Про СПІВАНУ поезію. Захалявна книжка барда. Частина 2. | 
