На Україні час перед Різдвом у народнім святкуванні має власний календарний закрій... Він поділений на проміжки — тижневі й місячні, які своїм розподілом зраджують дуже давню календарну Місячну систему і давню Місячну містику. По друге: цих тижнів і місяців є подвійне коло. Одне коло спрямовано до Різдва (Коляди), друге — до Щедрого Вечера. Тут належить звернути увагу на дуже важну містику з передріздвяного часу, а саме — на Місячну символіку і прояви Місячного шанування, спрямовані до грядучого Свята і зв’язані з ним. Передріздвяне та передщедровечірнє коло тижнів є переповненим символікою в напрямі шанування Вогню й Води. Особливо вдаряючою є символіка Зоряної сили Вогню, а особливо Сили Місяця. На початку оба кола тижнів, — Різдвяний і Щедровечірній, — немов переплітаються символікою Місячною; шанування Місяця горує над іншим шануванням цілий час. Коли ж прийде Різдво, лунає більша частина Колядок піснями про Водицю, Росицю, Дунай і т.і., а на Щедрий Вечер приходить величаве свято Води. Зоряне шанування лучиться тоді з шануванням Води...
Початком цього часу і його першим оповіщенням є день 26|Х стар. ст. (8|ХІ н. ст.), присвячений народом св. Юрові. Святого Юра вважає Український нарід покровителем домашньої худоби. Його головний святочний день (23|IV ст. ст.) вважається Святом розвиненої весни, в котрім може нарід виганяти безпечно худобу на зелене пасовисько, віддаючи її під опіку св. Юра. Півроку опісля, дня 26|X стар. ст. (8|ХІ н. ст.) віддає нарід знов худобу під охорону св. Юра, щоб її боронив перед вовками, бо худоба вступає тоді в зимовий проміжок року й виставлена на небезпеку нападу вовків. Впадає в очі ідейний зв’язок цієї дії, —віддання худоби під опіку Українського покровителя весни[1] й культурного героя, — з пізнішими Українськими містеріями з худобою в грудні (т. зв. полазництвом, гл. н.), а відтак на Різдво, Новий Рік і Щедрий Вечер. Мотивом одних і других є шанування худоби й утіха, що її сотворив Господь.
Другим святом, яке дає попереджувальний знак про наближення Різдва, — є св. Михайло, 8.XI. стар. ст., 21.XI. нов. с. Воно слідує в чотирнадцять днів після св. Юра–Димитрія — і почасти також може бути вважане за поєднання Староіранських і Українських мотивів, яке дійсно могло мати місце, коли згадаємо тактику християнської східної Церкви, що всюди поборювала Іранські свята християнськими — і так мабуть і на Україні зробила, з оглядом рівночасно і на Українські свята... Місяць падолист у другій половині і грудень у першій половині, — т. є. час від 15.ХІ. до 15.XIІ, — був у Іранців присвячений Вогневі як духовному єству. Вогонь був на Ірані одним з архангелів Божих: yazata — і мабуть оцій ідеї архангела протиставила Східна Церква архангела Михайла (на образах з поломінним мечем) — і установила його свято якраз у падолисті.
З іранською думкою про святість Вогню зійшлася Староукраїнська різдвяна ідея про Вогонь, — і Воду, — як творчі містичні чинники при Різдві Світа. Про Вогонь, як творче начало, свідчать передріздвяні містерії з вогнем, про які буде зараз бесіда; в Колядках Вогонь виступає також — раз як духове єство в постаті Голуба, що дише вогнем; другий раз як таємні животворчі Іскри, що враз з Водою мають творчу місію; інший раз у Астральній Трійці та її символі горіючій восковій трійці — як Небесна творча сила, що спричинює Боже благословенство. Оці містичні сили, — Вогонь і Вода, — це найчастіші мотиви Колядок і Щедрівок. Все те згадую з огляду на Святочні містерії з вогнем і водою, які зачинаються вже в передріздвянім часі — і з огляду на їх неначе вістуна, св. Михайла...
Друге, Щедровечірнє коло тижнів зачинає св. Михайло, знак Вогню не лишень староіранської, але й біблійної та християнської ідеольоґії. В Давидовім псальмі 103 сказано до Бога: „Ти, що твориш ангелів своїх духами, слугами як поломінь вогненна“. В зображеннях св. Михайла пламенний меч в його руці — це знак його вогненного, палахкотіючого вогненною силою, єства. А в Староукраїнських віруваннях він є знаком Вогню — та Новю Місяця.
Цеж є історична правда, що покровителем Великої України є св. Михайло з мечем в руці, але це є мітольоґічна постать Місячна після старинних Українських традицій: адже на запорозьких хоругвах була попри хрест Зоряна трійця — серп Місяця, Сонце і Зоря. Коли прослідимо дальше Колядки, то ми отсю козацьку Зоряну символіку зрозуміємо як слід.
[1]Прим. Кс. С.: Ідея св. Юра у Староукраїнського народу мабуть є поднанням трьох вірувань:
- в культурного лицаря, предка пастушого народу та ідеального опікуна худоби в весняний час;
- в духа і покровителя грому й весняних блискавиць, як знаку Зоряної сили;
- у вавилонського бога грому і війни: uras, котрого ідея могла прийти з полудневово сходу на Україну. Християнський знак св. Юра, поборника змії, мав іншу мітольоґічну ідею. Про це глядіть в розділі про символіку Святого Вечера, а саме — про шанування Змії як знаку Місяця.
Стежки до листків про Українські традиції.
|
