Микола Сингаївський

ukrlit.vn.ua

Микола Сингаївський (12 листопада 1936) – український поет, автор пісні "Чорнобривці". Народився 12 листопада 1936 року, в родині хліборобів, на Поліссі у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області.

Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 12.11.1936 - 22.02.2013

Біографія

Вчився і працював, пізніше працював і вчився, — все життя я десь працював. В дитинстві ми були пастухами, нам першим відкривались весни, джерела і простір. Хто не купався в лугових росяних травах, не ходив за плугом, не обкопував дерева, не обсипав картоплі, не прополював грядок, не смакував першим огірком з грядки, той достеменно не знає, як пахне земля. Справжнім щастям для нас було скиртувати солому чи духмяне, з прив'ялою ромашкою, сіно, засинати прямо на скирті під серпневими зорями. Ми звикали до будь-якої роботи, нею росли і гартували юнацькі плечі. Так одразу по війні ми ставали старшими в сім'ї і власними мозолями відчули всі труднощі відбудови зруйнованого фашистами господарства.

Навчаючись у Київському університеті, я позаштатно працював у редакціях різних газет. По закінченні вузу працював завідувачем відділу поезії "Літературної України", заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідуючим відділу літератури та мистецтва журналу "Ранок". Упродовж багатьох років — головним редактором журналу "Піонерія".

Друкуватись я почав ще навчаючись у школі. Вихід на люди багатьом таким, як і я, початківцям давали районна газета "Радянське Полісся" та обласна "Радянська Житомирщина". Пам'ятаю, як школярем восьмого класу я зі сцени вітав депутата Максима Рильського, який приїздив до Житомира на зустріч із виборцями. Пізніше в газеті з'явилась добірка моїх віршів із напутнім словом сивочолого майстра. Його мудрі поради я чую і нині. Він учив любити слово, як садівник дерево. Сад поета не лише корінь і крона, а й тривожний світ людських почувань і пристрастей. Низький уклін вам, Максиме Тадейовичу, через літа і відстані.

В 1958 році побачила світ перша моя збірка для дітей "Жива криничка". Схвальним словом про неї відгукнувся незабутній Михайло Панасович Стельмах. За все добре щиро вдячний йому донині.

Відтоді прийшло до читача понад сорок моїх книжок — поетичних і прозових. З них — половина для дітей. І нині мене не полишає терпка надія: написати щось ніжне, цікаве і зворушливе для цього допитливого, вдячного читача — Дитини. Адже діти — наше дзеркало. І завжди хочеться бачити себе в ньому, в них — сонячних чистих дзеркалах майбутнього.

В 1968 році поетичні книги "З березнем по землі", "Архіпелаги" були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги "Вогневиця" і "Поступ" я удостоєний звання лауреата Республіканської комсомольської премії імені М. Островського.

Скажу ще про один жанр мистецтва, до якого я небайдужий. Це — пісня. Вона володіє мною з дитинства, з юнацьких років. Я був гармоністом на сільських празникових гуляннях, гармошка для мене і нині дивовижний інструмент у розумінні настрою. Грав на струнних, кохався у народних мелодіях і нині записую народні пісні. Вони — чисте повітря поезії і нашої культури взагалі. Впродовж тридцяти років творчої праці я мріяв і намагався сам створити пісню. Багато мелодій, написаних композиторами на мої вірші, знайшли дорогу до серця людського. Стали "співучими" серед людей "Чорнобривці", "Безсмертник", "Полісяночка", "В краю дитинства", "Сонце в долонях", "Розляглося наше поле" та інші.

Одна з моїх збірок має назву "Я родом із пісні" — свідчення любові автора до цього об'ємного і трудного жанру.

Я вдячний Д. Павличкові, який у передмові до збірки моїх пісень "Безсмертник" писав: "Пісні М. Сингаївського близькі до фольклорних, ясні й прості за образною системою, але головне їхнє достоїнство в тому, що вони відбивають зворушення сучасної людини, яка шукає й знаходить основоположні моральні цінності в своєму зв'язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минулося її дитинство".

Подорожуючи, я відкрив для себе цілу країну поетів і революціонерів — чарівну Болгарію. Болгарський народ, його минуле і сучасне, Балкан і легендарна Шипка, трояндові долини і плодоносна Тракія посідають особливе місце в моїй творчості. Це тема всього мого життя. Вона певною мірою знайшла своє вираження у збірці "Лоза і камінь". Вивчаючи болгарську мову, я охоче перекладаю твори моїх добрих другарів.

Основні книги

• Земле, чую тебе. 1961
• Гроно. 1962
• Мої сторони світу. 1963
• Моя радиостанция. 1964
• Вибрані поезії. 1966
• З березнем по землі. 1968
• Архипелаги. 1968
• Поступ. 1969
• Вогневиця. 1970
• Избранная лирика. 1971
• Я родом из песни. 1971
• Автограф. 1972
• Добросвіт. 1974
• Созвездие лиды. 1974
• Покоління. 1975
• Дорогою зорі. 1979
• Заповітний хліб. 1982
• Внезапный возраст. 1982
• Синові в дорогу. 1982
• Лоза і камінь. 1984

Збірки для дітей

• Жива криничка. 1958
• Колесо. 1966
• Метелик у портфелі. 1967
• Перепілка щастя носить. 1968
• Мій календар. 1969
• Журавлине літо. 1970
• Сонце для всіх. 1975
• Березничка. 1972
• Ми — громадяни. 1976
• Я вже виросла. 1978
• Стежка до криниці. 1980
• Тепла земля. 1982
• Краплі зорі. 1985

Джерела

• Микола Сингаївський. Передмова до збірки "Вогненна трава" — К.: "Молодь", 1986.
• Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.