| |
1
Коли я згадую тебе, моя уява знову в сни мене несе,
Де з висоти зірок холодних бачу я все те,
Що було і не було в нас, в той час.
В той час, коли я ще не знав, що
Спокій свій і душу — я тобі віддав,
А теплий вітер нам про небо розказав,
І я складав вірші про нас, в той час.
Приспів:
Ти не посмієш знищити любов,
Ти не посмієш відказати знов,
Ти так хотіла зупинити час,
Але доля зла сказала все за нас.
Ти так, як дощ, ти як холодний сніг,
Ти плачеш, а я хочу чути сміх.
Такий щирий сміх, який чути так далеко
І високо, що аж не видно оком.
Так зле, коли бракує теплих слів,
Але й без них я досить зрозумів.
Під колір ночі ти малюєш дні
І я з ними як і ти на самоті.
Знайди в моїх словах свою вину
І я тоді мости всі попалю.
Заради нас двоїх в такому злому світі,
Де чорні дні, і чорні навіть квіти.
2
Не було ночі, ані дня яких я хотів,
І вже десь впала зірка з неба, голос мій відлетів.
Забуду я твій запах і твій колір темних очей,
В яких не видно вже нічого, крім холодних ночей.
Гарячих губ — холодний присмак я собі нагадав.
Дорогу вибрав вже давно, але куда я не знав.
І тільки дощ холодний мої квіти десь поливав
І їх на чорно малював. Поділитись сторінкою: 
| |
