Відбитки

Обмануті надають словам надмірну вагу,
Пишуть їх в зошит, збирають в дорожню сумку.
Пам'ятаю, як правда торкалася її губ,
Торкалась моїх, і була поцілунком...

Зневірені творять ідеї для віровчень,
Б'ються у барах, кидають себе на війни.
Забуваю, що саме знімав із її плечей,
Пам'ятаю родимки та ластовиння...

Принижені знають ціну чужим правам,
Очолюють мітинги, йдуть у найманці.
Пам'ятаю розмови під покривалами
Із замовчуваннями, із зізнаннями...

І перш ніж зійти із рейок, мов той вагон,
Щастя, на яке розраховують лиш зухвальці,
Було так близько, що торкнулись його,
На ньому наші відбитки пальців...

І от ти стоїш в паралельному вимірі,
Де очі ті самі, але вже запилені,
Де все, що було остаточно знецінено,
Нема магнетизму, нема більше фізики...

Обітниці наші проспівані дітьми,           |
Якими ми разом з тобою були.               |
Це втрачений рай, сповнений нашої щирості, |
Слова більше небо для нас не відкриють...  | (2)

Обітниці наші...
Наші відбитки пальців...
Слова більше небо для нас не відкриють...

Поділитись сторінкою: