І не дивуй, що я прийду зненацька...

І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій – просто. На Сенатську.
А от до тебе – я не знаю як...

Вже одпручалась гордістю і смутком,
Одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
І скільки ще і сумнівів, і втом!

Прийми мою понівечену душу,
Збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово – "мушу",
Це перше слово з букваря дорослих.

Мені без тебе сумно серед людства.  |
Вже людству не до себе й не до нас. |
А дика груша світиться як люстра.   |
І чутно гомін тополиних трас...     | (2)

Прийми мою понівечену душу,
Збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово – "мушу",
Це перше слово з букваря дорослих.

Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться як люстра.
І чутно гомін тополиних трас...

Поділитись сторінкою: