Згурівській школі-інтернату

Згадав далекі дні сирітства,
Братів, сестер і рідну школу...
Як це бентежить, навіть, більше,
Не можу Вам сказати слово...

У Згурівці хати в осаді,
Обгорнуті в сніги пестиві.
Серед вітрів і снігопадів
Наш інтернат сумний і сивий...

У спадщину його лишили,
Для дітвори він був затишним...
Не знав ніколи самотини,
Ми вікували в ньому вічно...

Морозні зими гріли долю
В шкільному, рідному багатті.
Тепер розхристаний до болю,
Малий і трохи тіснуватий...

Роки вернути – недоречно,
Учителів лишилось мало,
Але без всяких заперечень
Вони в думках назавжди з нами...

В дзвінких дитячих переливах,
І досі дбають, як лелеки.
На їх легких і рідних крилах
Ми летимо в життя далеке!..

Поділитись сторінкою: