Він не вернувся із бою...

І чому все не так? Ніби все як завжди:
Знову та ж голубінь наді мною,
Те ж повітря, той ліс і той колір води,
Тільки він не вернувся із бою...

Не дізнатись тепер, хто ж правий був із нас
В наших спорах без сну і спокою.
Мені стало його не хватати в той час,
Коли він не вернувся із бою...

Він мовчав невпопад і не в ноти співав,
Він про інше вів мову зі мною,
Він зі сходом вставав, він мене підіймав,
А тепер не вернувся із бою...

Те, що пусто кругом, - річ не в тому якраз:
Я помітив, що нас було двоє...
Для мене - ніби вогник на вітрі погас,
Коли він не вернувся із бою...

Нині вирвалась - ніби з полону весна, -
І забувшись окликнув його я:
- Дай, браток, затягнусь! - І лише тишина:
Він учора не вийшов із бою...

Наші мертві живих не залишать в біді,
Нас полеглі собою прикриють...
Відбивається небо в гілках, як в воді, -
І дерева стоять, голубіють...

Ми на двох лаштували землянки тісні,
Нам і час розділявся надвоє...
Все одному тепер. Лиш здається мені,
Що це я не вернувся із бою...

Поділитись сторінкою: