Ніч яка місячна

Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийду, коханий мій, навіть утомлена,
Хоч на хвилиночку в гай.

Сядем укупочці тут під калиною –
Стиглий духмяний роман!
Поглянь, мій голубе, – срібною хвилею
Стелиться полем туман.

Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.

Небо незміряне всипане зорями,
Що то за Божа краса!
Перлами ясними попід тополями
Грає краплиста роса.

Зовсім не лячно, що ніженьки босії,
Славно - з роси та води:
Ти мене, соколе, аж до хатиноньки
Сам на крилі однеси.

Ти не лякайся, що змерзну я, любий мій,
Тепло – ні вітру, ні хмар...
Пригорни лагідно й серцем зігрій,
Бо воно палке, як жар.

Поділитись сторінкою: