| |
В Карпатах повітря прогрівається
Швидше ніж усюди, ясна річ –
Гори, ліс, зелений туризм,
Але навіть тут трапляються
Речі загадкові й моторошні.
Скажімо, рік тому на лісовій дорозі,
За пару кілометрів звідси, вбили жінку.
Поліція намагалась когось знайти,
Але кого ти в горах знайдеш –
Найближчі потенційні вбивці живуть
За двадцять кілометрів звідси,
Себто в Словаччині. Але щось вони
Собі там винюхали, натякали
Що знають убивцю, але не скажуть –
Аби не заважати слідству.
Не знаю, не знаю, що вони досліджували,
Але слідству справді краще не заважати.
І тепер всім, хто проходить цією дорогою,
Скажімо, о пів на першу ночі,
Обов'язково стає моторошно,
Ця атмосфера смерті хапає тебе за волосся
І підіймає над деревами, і ти бачиш
Всіх потенційних убивць, і боїшся ступити
На землю, яка вже прогрівається,
Вже прогрівається...
Давайте подумаємо, радились поліціянти
Поміж собою, як це могло бути:
Ось вона вийшла на дорогу і побачила
Цих похмурих чоловіків, які переганяли
Глухими дорогами свої отари.
І ось вона стала просто проти них
І кожен із них подумав – ось ця жінка,
Яка несе сум'яття у наші душі,
Яка внесе розбрат поміж наших овець,
Яка дістане флейту і наші вівці,
Гордість сільського господарства республіки,
Підуть за нею в безчасся і морок.
І що в такому разі було далі? –
Далі намагались докопатись до правди поліціянти.
А далі один із них заговорив:
Браття, я знаю, що ви думаєте, ви думаєте,
Чи стане у нас снаги зупинити її, цю жінку,
Яка хоче забрати наші душі і наших овець,
То ось що я вам скажу –
Подих туману стоїть за цієї жінкою,
Вільгість і тьма пливуть з-під її повік,
Трепет огортає мене, коли я дивлюсь їй у вічі.
Ну, а після цього вони, мабуть,
І проламали їй череп сокирою. -
Так, погодились усі поліціянти,
Мабуть так воно і було...
А потім, коли вони лишили її посеред дороги,
І пішли далі зі своїми отарами,
З лісу сторожко почали виходити духи,
Чорні духи туману, почали виходити
Потопельники із найближчого озера,
За ними вийшли дзвонарі з найближчих церков
І крадії побутової техніки з найближчої станції,
За ними йшли одинокі рибалки, котрі виловлювали
В гірських потоках мертвих птахів,
Йшли монстри з найближчих урочищ,
Тягнучи за собою возики з супермаркетів,
Ішли трактористи, які вивозили ліс
І платили за нього золотом і дизельним паливом,
За ними виходили лемки – ці растамани Карпат,
З усім своїм крамом, з клунками, грамофонами,
Файками і молоком...
Виходили, мовчки ставали над нею і говорили:
Джа проклав цю дорогу між теплих буків,
Джа поклав тобі серце між лопаткою
І лівим соском.
Дихаймо, сестро, разом, співаймо разом –
Це небо Карпат, синє, мов кольори пепсі,
Зелене, мов океан, пливімо, сестро, разом,
В теплі нори Гарлему, в наш тихий
Лемківський Гарлем з його димами і соусами,
З чорних портів Гамбургу,
З барвистих портів Амстердаму.
Ага, скоріше за все, так воно все і було –
Хитали головами поліціянти, -
Мабуть саме так, інших варіантів просто немає.
Ох, - додавали, - це таємниче життя,
Невмотивовані вчинки.
Трава обплітала їхні черевики,
І лісові жуки заповзали їм до кишень
І мучились там від самотності... Поділитись сторінкою: 
| |
