Мольфар

З давніх давен у горах похмурих
Живе старий чарівник.
Зілля збирає, хворих лікує,
Мертвих зна і живих.
Не торкається вуст його посмішка,
Чоло сиве ніколи не журиться,
Як приходить до нього у сутінках
Гість непроханий...

Приспів:
Гуркіт водоспаду у Карпатських горах,
Трішки сліз дівочих, із пістоля порох,
Вовчую відвагу і місяця смуток,
Аромат конвалій і коріння жмуток,
Дощовую воду, сонця промінець -
Все мольфар покладе у свій казанець.
Всі таємниці він хранить,
Колись і їхня прийде мить!

Ліс мовчазний чорною лапою
Чеше бороду хмар.
Стежкою, тільки йому відомою,
Тихо ступає мольфар.
Що було і що буде, відає,
Володіє древніми чарами,
Знає, кому полягти убитими,
Й де нове життя прокидається...

Приспів.

Поділитись сторінкою: