Маленький фенікс

Коли здається, що душа згоріла,
І попелом посипані вірші,
Маленький фенікс розпрямляє крила -
Гаряча пташка щирої душі.
Ні втоми, ані зради птах не знає,
Хоча летять в розлуці ночі й дні.
Він лиш чекає, над усе чекає,
Про порятунок молить вдалині!

Не раз цей вогник в бурі й заметілі
До самого серденька зігрівав...
Коли ж лиха година налетіла,
Крилом тебе від кулі закривав!
Він оживає в подихові кожнім
В щасливі дні і дні наші сумні,
Тому воно таке непереможне,
Кохання, що народжене в війні!

В нас не було кортежів в диво-квітах,
Серед війни знайшлись ми навіки.
Колись розкажуть онучатам діти
Про наші Богом дані рушники!
І відступає ворог, тихне зброя,
З новим світанком зникне і пітьма.
Кохання, що зросло на полі бою,
Крилом маленький фенікс обійма!

Поділитись сторінкою: