|
Віддала мати дочку
В чужую стороночку.
Як віддавала,
То й наказувала,
Щоб сім років не бувала
Й не відвідувала.
Дочка не слухала,
Зозулькою прилетіла.
Зозулькою прилетіла,
У садочку сіла,
Жалібненько закувала.
Стала кувати,
Стала примовляти.
Стала примовляти:
Вийди, вийди, рідна мати,
Із своєї хати.
Вийшла її рідна мати
Та й стала слухати.
Та й стала слухати,
Тяженько здихати,
Дрібні сльози проливати.
Як ти, сива зозулька,
То йди в ліс кувати,
Як ти моя дочка —
Одним-одиночка,
То прошу тебе до хати.
Ой, не піду, моя мати,
До твоєї хати.
Було мене, моя рідна мати,
Та було ж мене, мати,
За п'яницю не давати.
Возьми, сину, рушницю
Та вбий сиву зозулицю.
Нехай не кує,
Садочка не глушить,
Серця й головоньки не сушить.
Взяв син рушницю,
Пішов бити зозулицю.
Стала вона кувати,
Стала примовляти:
Не бий мене, рідний брате.
Як ти сива зозулька,
То йди в ліс кувати,
Як ти сестра рідна —
Одним-одиночка,
То прошу тебе я до хати.
Ой, не піду, рідний брате,
До твоєї хати.
Було мене, рідний брате,
Та було ж мене, брате,
За п'яницю не давати.
П'яниця в коршмі
Все п'є та гуляє,
Все п'є та гуляє,
А як прийде додомочку,
Дрібні діти розганяє. Поділитись сторінкою:
| |