Любиш зверху

Я – нічна сором'язлива риба,
Що з безвиході шукає порятунку,
Б'юся головою в сіру товщу криги,
Злизую із неї візерунки.

Ти як день розкидала волосся
Ніжно-білими клубками скрізь по небу,
Вчишся плакати, чи так мені здалося,
Ти як правда – любиш бути зверху.

Сонце розпушило свої вуса,
З неба дітям на нитках спускає літо,
Я тобою наче травами зцілюся,
Небо хочу по очах розлити.

Сіються довкола теплі барви,
На долонях намалює мить художник,
Ковзає по шкірі ніч, як чорний равлик,
Ти смієшся...

З неба крапле дощик...

Поділитись сторінкою: