Незвичний вечір

Злилися літні вечори
У відчуття безмежно дивні.
І гріють вічні явори       |
В обіймах місячне видіння. | (2)

І полохливії вуста
Затерпнуть на якусь хвилину,
Як стишена чиясь хода      |
Розбудить сонну стебелину. | (2)

І ця свідомість промайне
З відлунням в далеч тихих звуків.
І спокій осяйне земне      |
У подиху шовковів луків.   | (2)

Прилине - вічне, золоте
Душею визріле кохання.
Переповняє нас святе       |
Любові щирої зізнання.     | (2)

Поділитись сторінкою: