Глорія

Поблизу невеликого міста
Стоїть гора над рікою
Там в давнину далеку
Стояв монастир оборонний
Підгірянські воїни-монахи
Землю свою захищали

Тепер тут руїни
Будівель старі мури
А колись 
Чулась тут "Глорія"!

Та Слава пройшла
Зникла в темряві століть
Лишився дикий сад 
Та для нього се мить

Я "Глорію" чую 
Але не від камня,
Дерева чарують -
Природи єднання.
Глорія саду
Природи створінню
Немає вже й валу
Поросло каміння.


Вікна башти тягнуть.
Щілин очі чорні 
Павутиння роблять
Дерев міцні корні
Камінь просідає,
До ріки могили 
А сад залишився
На віки на вічні.

Поділитись сторінкою: