Ой, чиє ж то поле

Ой, чиє то поле, поле,
Широкі загони?
А це ж того козаченька,
Що чорнії брови.

Ой, чиї ж то воли, воли
В полі ходили?
А це ж того козаченька,
Що ми втрьох любили.

Що перша його кохала,
Друга постіль слала,
А третяя, чорнявая,
Чари наливала.

Ой, летіла зозуленька
Через сад куючи,
Ішов козак із вечорниць
Та й причаруючий.

От приходить він до дому,
Не каже нікому,
Да й сів собі кінця столу,
Підперся руко.

Його мати ріднесенька
Білі ручки ломить,
Ой, щось моє рідне дитя
Словця не промовить.

Ой, да й товариш,
Да кличе косити.
Ой, не можу, товаришу,
Головки носити.

Ой, приходить його другий
Да кличе орати.
Ой, не можу, товаришу,
Головки підняти.

Не тре мені того сіна,
Сіна, не копиці,
Потеряв я біле личко
Через вечорниці,
Через вечорниці...

Поділитись сторінкою: