Війся, вогне

Десь у закутках ночи
Вода охолоне - пітьмою стає.
Бачу: світяться очі -
То звіри зійшлися по тіло моє.

Війся, війся, вогне, мов корону        |
Яскраві пелюстки сплетай,              |
Бо шляхами долонь, де раніше був день, |
Ходить ніч золота.                     | (2)

Сонце котиться з неба
І місяць встає навздогін,
Далі рушило плем'я
І старий залишився один.

Лелекам молються волхви
І сум відноситься за вітром,
І дзвони рвуть чудові сни,
Незручний рух псує палітру.

А сонце котиться згори,
В зелених лук долоні жваві,
Повітря всмокчує полин
І зорі падають на гравій.

Сонце котиться з неба
І місяць встає навздогін,
Далі рушило плем'я
І старий залишився один.

Та все дивне йому
І так не важливо: життя – а чи смерть,
Бо радіє старий: світлий місяць із ним,
Наче з рівним розмову веде!

Поділитись сторінкою: