Балада про волю

О, яка важка ти, воле,
Українська наша доле,
Важче шапки Мономаха,
Нерозумна горбаха,
Як отії баламути
Гетьманами хочуть бути,
Батько, син, дочка і мати,
По мільярду прагнуть мати;
А хто ж буде працьовитим,
Чесним, скромним, бойовитим?
Ой, чому ідуть повії —
Віри, Люби і Надії,
А премудрая Софія
Про канари й секси мріє?

Приспів:
Наша підла, вічна зрада,
В нас невірних завжди краде,
Мозок, душу, світлу волю,
І гірку Вкраїнську долю!

Не кляніть мене, Івана,
Що посік мов бусурмана,
У Криму я бранців наших.
Бо поточить підлий шашель,
Вікової злої зради
Бідних чесних і багатих,
Сірих бритих і розумних,
Отоді вже стане сумно.
На Вкраїні милій, любі,
І настане чорна згуба
Задля пісні, слави й мови,
Волі, хати і діброви.

Приспів.

Поділитись сторінкою: