Василькова повінь

Як пахне степ! – і гірко і медово,
Лежить в обіймах дивної краси.
Мої надії – зорі світанкові 
Упали в трави краплями роси.

Приспів:
Середина літа... В васильковій повені,
Сонцем-медом поєні, ген степи пливуть.
Ой, тієї повені твої очі повні,
Та чомусь не можу – ох! - я в них потонуть...

Не в храм - у степ прийду я на світанні.
Навкруг все спить в солодкім добрім сні.
П'янить чебрець хмільним вином кохання,
І думка лине в незабутні дні.

Приспів.

Пірнаю в повінь і купаюсь в квітах,
Пливу крізь всі печалі і жалі.
Спішу, щасливий, щоб тебе зігріти
У цім куточку рідної землі.

Приспів:
Середина літа... В васильковій повені,
Сонцем-медом поєні, ген степи пливуть.
Ой, тієї повені твої очі повні,
Та чомусь не можу – ох! - я в них потонуть...

Спалахнули роси над пшеничним колосом,
Перепілка злякано з-попід ніг зліта.
Що ж то покотилося прудким синім колесом?
Невже мої зоряні молоді літа?..

Поділитись сторінкою: