Впала перша позолота

Впала перша позолота 
На покров сумних дерев, 
Доросли осінні квіти 
До любові королев, 
І плоди у дозріванні 
Досягли до майбуття – 
Стало в світі всього більше, 
Лиш поменшало життя. 

Не пульсує сік у скронях 
Зачарованих беріз, 
Йдуть бурхливою ходою 
В море ріки, повні сліз. 
День спроквола посміхнеться, 
Та частіше – невпопад. 
Всипле смутку повні жмені 
Нам під ноги листопад. 

І пройде мороз між нами, 
І прилипне до спини, 
Як листок до мокрих вікон 
Чи сніжинка до стіни. 
І впадуть в зимову сплячку 
І думки, і почуття... 
І не все весна поверне 
До прекрасного життя.

Поділитись сторінкою: