| |
Дуже рано прокидаюсь, дуже довго я не сплю.
Цілий день ходжу і маюсь, не співаю, говорю.
Цілий день не бачу сонця, сльози на очах моїх.
Взагалі не уявляю - Чи є все це у житті?
Залишили мене друзі, залишили вороги.
Кажуть: "Тобі - по заслузі", кажуть: "На тобі, живи".
Я не знаю що робити, у моєму серці, жах
І душа моя поблідла й холод у моїх очах.
Приспів:
Розженусь, розправлю крила,
Полечу на край землі.
Десь сирена там завила,
Та не для мене кордони ці.
Розженусь, розправлю крила
І подалі від людей.
Вже триматись нема сили
І від усіх чужих очей.
Загубився у неволі: "Боже, що я тут роблю?"
Тут лиш кам'яні кордони, скоро з розуму зійду.
Сором тут вже не гуляє і життя вже тут нема.
І птахи вже не співають. Є душа моя одна.
Та мене тут не тримають і стіней в неї нема
Не чіпають, не займають... Це життя мого тюрма.
Лиш думки мене тримають, особлива є одна:
Як живим себе відчути? Знаю: втеча - це вона!
Приспів.
Бачу світло, бачу воля... Треба звідси вже іти,
Бо це не проста неволя і кайдани тут не ті.
"Відчепись, проклятий вітер, я з тобою не говорю,
Ти скажи, куди подіти душу цю скалічену?"
Десь далеко дивне світло, там вона чека мене!
Калатає серце дико і у грудях щось пече.
І не можу, і не хочу бути тут хоча би мить,
І у скронях щось шепоче, і у грудях щось болить.
Приспів. (2) Поділитись сторінкою: 
| |
