| |
Як із низу із Дністра тихий вітер повіває,
Бог святий знає, бог святий і відає,
Що Хмельницький думає-гадає.
Тогді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники,
Ні джури козацькії,
Ні мужі громадськії,
Що наш пан гетьман Хмельницький,
Батю Зинов Богдану чигиринський
У городі Чигрині задумав вже й загадав:
Дванадцять пар пушок вперед себе одіслав,
А ще сам з города Чигрина рушав;
За їм козаки йдуть,
Яко ярая пчола, гудуть;
Которий козак не міє в себе шаблі булатної,
Пищалі семип'ядної,
Той козак кий на плечі забирає,
За гетьманом Хмельницьким
Ув охотне військо поспішає!
От тогді ж то, як до річки Дністра прибував,
На три часті козаків переправляв,
А ще до города Сороки прибував,
Під городом Сорокою шанці копав,
У шанцях куренем стояв,
А ще од своїх рук листи писав,
До Василія молдавського посилав,
А в листах приписував:
"Ей, Василію молдавський,
Господарю волоський!
Що тепер будеш думати й гадати:
Чи будеш зо мною биться,
Чи мириться?
Чи города свої волоські уступати,
Чи червінцями полумиски сповняти?
Чи будеш гетьмана Хмельницького благати?"
Тогді ж то Василій молдавський,
Господар волоський,
Листи читає.
Назад одсилає,
А в листах приписує:
"Пане гетьмане Хмельницький,
Батьку Зинов Богдану чигринський!
Не буду я з тобою ні биться,
Ні мириться,
Ні городів тобі своїх волоських уступати,
Ні червінцями полумисків сповняти:
Не лучче б тобі покориться меншому,
Ненужлі мені тобі, старшому?"
От тогді ж то Хмельницький, як сії слова зачував,
Так він сам на доброго коня сідав,
Коло города Сороки поїжджав,
На город Сороку поглядав,
Іще стиха словами промовляв:
"Ей, городе, городе Сороко!
Ще ти моїм козакам-дітям не заполоха,
Буду я тебе доставати,
Буду я з тебе великії скарби мати,
Свою голоту наповняти,
По битому тарелю на місяць жаловання давати".
От тогді-то Хмельницький як похваливсь.
Так гаразд-добре й учинив:
Город Сороку у неділю рано за добіддє взяв,
На ринку обід пообідав,
К полудній годині до города Січави припав,
Город Січаву огнем запалив
І мечем ісплюндрував.
От тогді-то інії січавці гетьмана Хмельницького у вічі не видали,
Усі до города Ясси повтікали,
До Василя молдавського істиха словами промовляли:
"Ей, Василю молдавський,
Господарю наш волоський!
Чи будеш за нас одностайне стояти?
Будем тобі голдувати;
Коли ж ти не будеш за нас одностайне стояти,
Будем іншому пану кров'ю вже голдувати".
От тогді-то Василь молдавський,
Господар волоський,
Пару коней у колясу закладав,
До города Хотині од'їжджав,
У Хвилецького-капітана станцією стояв.
Тогді ж то од своїх рук листи писав,
До Івана Потоцького, Кроля польського, посилав:
"Ей, Івану Потоцький,
Кролю польський!
Ти ж бо то на славній Україні п'єш-гуляєш.
А об моїй ти пригоді нічого не знаєш;
Що ж то в вас гетьман Хмельницький, русин,
Всю мою землю волоську обрушив,
Все моє поле коп'єм ізорав.
Усім моїм волохам, як галкам,
З пліч головки познімав;
Де були в полі стежки-доріжки, –
Волоськими головками повимощував,
Де були в полі глибокії долини, –
Волоською кров'ю повиповнював".
От тогді-то Івану Потоцький,
Кролю польський,
Листи читає,
Назад одсилає,
А в листах приписує:
"Ей, Василію молдавський,
Господарю волоський!
Коли ж ти хотів на своїй україні проживати,
Було тобі Хмельницького у вічнії часи не займати.
Бо дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати:
У первій войні –
На Жовтій Воді –
П'ятнадцять моїх лицарів стрічав,
Невеликий їм одвіт оддав –
Всім, як галкам, з пліч головки поздіймав.
Трьох синів моїх живцем узяв,
Турському султану в подарунку одіслав,
Мене, Йвана Потоцького,
Кроля польського,
Три дні на прикові край пушки держав.
Ані пить мені, ні їсти не дав.
То дався мені гетьман Хмельницький гаразд-добре знати,
Буду його во вік вічний пам'ятати!"
От тогді-то Хмельницький помер,
А слава його козацька не вмре, не поляже!
Теперешнього часу, господи, утверди і подержи
Люду царського,
І всім слухающим,
І всім православним християнам,
Сьому домодержавцю,
Хазяїну й хазяйці
Подай, боже, на многа літа! Поділитись сторінкою: 
| |
